РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПЕРЕДУМОВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ
2.1. Аналітичний огляд процесів інтеграції освіти, науки й виробництва в світі
та Україні
Без перебільшення можна стверджувати, що для всього спектру сучасного світу
характерним є розуміння виключної важливості науки і технологій у забезпеченні
повсякденного добробуту як кожної людини, так і держави в цілому. Такі питання,
як споживання генетично модифікованих продуктів харчування, розроблення і
застосування лікарських засобів, використання ембріональних клітин, клонування,
розповсюдження технологій військово-промислового комплексу, охорона
навколишнього середовища посідають важливе місце в політичному порядку денному
внутрішньої і міжнародної політики [67]. Для України вкрай важливо вивчити
досвід найбільш провідних країн та знайти власні шляхи інноваційного розвитку
економіки країни.
Проблеми збереження й розвитку наукового потенціалу України мають життєво
важливе значення. За роки реформ науковий фактор був фактично виключений із
числа стратегічних державних пріоритетів; проблеми технологічного відновлення
виробництва, випуску конкурентоспроможної продукції відсунуті на другий план. В
результаті наукова сфера майже повністю була виключена із процесу реформування
економіки; залишилась без державного регулювання створення наукового заділу,
украй необхідного для подолання відставання України від розвинених країн.
Частка внутрішніх витрат на дослідження й розробки в ВВП у цих країнах
традиційно висока - більше 2 і навіть 3% (Швеція - 3,80; Японія - 3,04%)
[68-70]. У Росії частка внутрішніх витрат на НДДКР у ВВП скоротилася з 2,03% в
1990 р. до 1,16 в 2001 р. (найбільше скорочення було в 1992 р. - 0,74%). За
рівнем витрат на науку Росія перебуває поки в одному ряду з такими
європейськими країнами, як Португалія (0,77%) та Греція (0,51%), які тривалий
час залишаються технологічної "провінцією" Європи. Порівняння витрат на НДДКР
розраховуючи на душу населення, також не на користь України - 70 дол., тим
часом як у США - 892, Швеції - 875, Фінляндії -726, Швейцарії - 688, Ісландії -
613, Німеччини - 580, Данії - 541, Норвегії -479, у Франції - 478 дол. Ще
сильніше диференціація рівня витрат на НДДКР розраховуючи на одного дослідника.
В Україні цей показник скоротився в порівнянні з кінцем 80- х років більш ніж в
3 рази й в 2005 р. наблизився до "порога" - не набагато більше 4 тис. дол., а в
США він перевищив 100 тис. дол. [71-75].
Порівняльний аналіз свідчить, що провідні найбільш розвинуті країни досягли
великих успіхів у створенні ефективної системи розроблення новітніх технологій
і їхньої трансформації у конкурентоспроможний бізнес. Роль каталізатора цього
процесу відіграли акти законодавства, які були прийняті з метою сприяння тому,
що трансфер результатів наукового пошуку від фінансованих урядами проектів у
федеральних і академічних установах до приватного сектору особливо зріс
протягом останніх 20 років і нині становить вагому частину в загальному процесі
комерціалізації промислових технологій. Голова Федеральної резервної системи
США А.Грінспен визнав, що "у глобальному середовищі, в якому перспективи
економічного зростання нині значною мірою залежать від спроможності країни
створювати й застосовувати нові технології, наші університети є предметом
заздрощів усього світу. Віддача, яка, як приклад, вимірюється в підвищенні
рівня експертизи, випуску новітніх продуктів і виникнення нових компаній є
просто вражаючою" [76]. Це твердження підкріплюється тим фактом, що кількість
нових компаній, які утворюються щорічно завдяки технологічному розвитку, в
Північній Америці майже в чотири рази вище, ніж у більшості інших країн ОЕСР.
Наше вітчизняне інноваційне законодавство, пропонуючи загально визначені
цінності і програми науково-технічного прогресу [77-82], на жаль не впроваджує
найбільш ефективних механізмів інтеграції науки і виробництва разом із кадровим
забезпеченням постійного зростання інтелектуального потенціалу нашої
економіки.
Утвердження України як високотехнологічної держави вимагає вирішення багатьох
проблем, а саме: налагодження випуску високоякісної продукції; входження
держави у світогосподарські зв’язки як рівноправного партнера; подолання
кризових явищ (в т.ч. енергетичної кризи, забруднення навколишнього середовища
тощо); досягнення високих темпів економічного зростання зводиться до
необхідності активізації процесів впровадження новітніх технологій у всіх
сферах господарювання.
Таблиця 2.1
Динаміка наукової та інноваційної діяльності підприємств України в порівнянні з
2000 р.
Показники
Роки
2001
2002
2003
2004
2005
Динаміка частки дослідників в загальної чисельності працівників основної
діяльності (%)
99,8
100,4
101,04
103,56
104,82
Динаміка обсягу наукових та науково-технічних робіт у цінах 2000 р.(%)
104,64
109,26
132,55
146,48
143,14
Питома вага підприємств, що впроваджували інновації в загальній кількості
промислових підприємств (%)
96,62
98,65
77,7
67,57
55,4
Динаміка використання раціоналізаторських пропозицій (%)
105,6
99,2
89,36
86,27
82,07
Динаміка кількості промислових підприємств, що проводили інновації (%)
100
107,31
98,44
92,4
82,5
Проаналізуємо стан інноваційної активності підприємств України. Протягом
останніх п’яти років в Україні кардинальних змін в інноваційній діяльності
промислових підприємств не відбулось. За даними статистичних спостережень [46,
83] відбувається, не дивлячись на збільшення обсягів фінансування наукових та
науково-технічних робіт (в порівнянні з 2000 р. на рівні 43%) та ріст кількості
дослідників в загальній чисельності працівників, зме
- Київ+380960830922