Ви є тут

Північне Причорномор'я у системі зовнішньоторговельних зв'язків Російської імперії (90-і рр. ХІХ ст. - 1914 р.).

Автор: 
Степаненко Вікторія Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
3407U000614
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Становище зовнішнього ринку Російської імперії на межі ХІХ-ХХ ст.
2.1. Господарство Російської імперії та її зовнішньоекономічні зв’язки
кінця ХІХ – початку ХХ ст.
До початку ХХ ст. в основному склалася зовнішньоекономічна система країн
індустріального світу, як результат процесів швидкого економічного зростання,
запровадження науково-технічних досліджень у промисловості та сільському
господарстві, створенні міждержавних монополій, банків і т. ін. Втягування,
інтегрування у міжекономічну систему країн йшло по лінії міжкраїнного
переміщення позичкового капіталу, товарів та сировини, переміщення
висококваліфікованих трудових ресурсів. Міжнародному ринку у ці роки не був уже
властивим принцип «вільної конкуренції», він змінився диктатом монополій.
Значний вплив на кількісні показники зовнішньої торгівлі мали істотні зрушення
в економічному розвитку країни. У післяреформений період Російська імперія
почала швидкий поступ у багатьох галузях економіки: сільське господарство,
промисловість, залізничний транспорт тощо.
З падінням кріпосного права швидкими темпами почали збільшуватися посівні
площі, що пояснювалося насамперед підняттям нових земель, розвитком крупного
капіталістичного чи фермерського господарства. При цьому треба відзначити, що
найбільше збільшення посівних площ відбувається в українських губерніях. У
пореформений період тут чітко окреслилися райони торговельного землеробства.
Зростання попиту на хліб на зовнішньому ринку разом із появою широкої мережі
залізниць перетворило Степову Україну на район торговельного зернового
господарства. Тут швидко зростає посівна площа. Якщо в Європейській Росії площа
орних земель збільшилася у 1860-1887 рр. на 25,8%, а в Україні в цілому на
47,8%, то в Херсонській губернії на 69,1%, в Катеринославській – 95,6%,
Таврійській – 244,5%. Приріст посівної площі у Степовій Україні у 1887-1905 рр.
становив більше половини всього приросту площ в Європейській Росії.
Збільшувалося і виробництво зерна на душу населення. У Степовій Україні з 60-х
до 90-х років воно зросло в 2,5 рази, в той час коли на Правобережжі – лише на
30%, а на Лівобережжі – 10% [1]. При цьому, треба відзначити, що в
1880-90-х рр. у деяких губерніях Росії – Рязанській, Тульській, Орловській,
Курській, Воронезькій, Тверській тощо – площа посівів навіть зменшилася від 3
до 19 відсотків [2]. У результаті питома вага українських земель у вирощуванні
зернових по імперії значно збільшується.
У пореформений період помітно збільшилась посівна площа експортних культур –
пшениці й ячменю. У 1881-1900 рр. площа посівів цих культур на Україні
збільшилася з 42,8 до 52,4% (у Степовій Україні – з 61,6 до 75,1%). У 1900 р.
на Україну припадала майже половина (46,2%) усіх посівів пшениці в Європейській
Росії. Ще вищою була питома вага України в посівах ячменю: вона досягла у
1900 р. 52%. Інше становище було з сірими хлібами. У 1900 р. у загальній площі
посівів жита в Європейській Росії на Україну припадало лише 14% (на степові
губернії – лише близько 4,5%). Понад 90% посівної площі в Україні припадало на
зернові культури і лише близько 4% – на технічні. Зерновий напрямок сільського
господарства особливо позначився на економічному розвитку українського Півдня,
де створилося не просто капіталістичне господарство, а таке господарство, де
75-80% продукції становили експортні культури – пшениця і ячмінь [3].
Збільшується на українських землях і середня врожайність (див. таблицю 2.1.1).
Таблиця 2.1.1. Середні врожаї в Україні (з десятини у пудах) [4].
Регіон
Роки
60-ті
70-ті
80-ті
90-ті
Правобережжя
35
40
49
56
Лівобережжя
25
29
41
48
Степова Україна
25
27
35
43
В цілому по всій країні зростають як продуктивність сільського господарства,
так і загальні розміри його виробництва, про що свідчить нижченаведена таблиця
2.1.2. (детальніше про збір хлібів по імперії див. додаток А):
Таблиця 2.1.2. Збір хлібів по Російській імперії (50 губерній) за п’ятиріччя
1886-1900 рр. (у млн. пудів) [5].
Роки
Усього зернових
У тому числі
пшениця
жито
ячмінь
овес
1886-1890
2243,9
351,8
970,5
183,0
519,4
1891-1895
2497,6
457,6
993,4
279,1
531,9
1896-1900
2734,9
500,8
1090,0
274,7
595,4
Таким чином, відзначає відомий радянський економіст П.І. Лященко, за 15 років
(1886-1900 рр.) збори усіх хлібів у 50 губерніях зросли на 500 млн. пудів,
зокрема пшениці на 150 млн. і ячменю - на 90 млн. Якщо до цих 50 губерній
приєднати інші місцевості Європейської та Азіатської Росії, то загальний темп
зростання посівних площ і валових урожаїв дасть ще більші цифри. У
1895-1900 рр. загальна посівна площа під зерновими становила 75,7 млн. десятин,
а збір - близько 3,3 млрд. пудів. Таким чином, Російська імперія збільшила
протягом 30 років після реформи свої врожаї зернових хлібів з 2 млрд. до 3,3
млрд. пудів - темпи для того часу досить значні, але головне збільшення
виробництва хліба відбувалося за рахунок південних і південно-східних районів
(як вже зазначалося вище, переважно за рахунок українських територій), де
капіталізм розвивався швидше, наближаючись до американського типу розвитку, у
той час як у центрально-землеробському районі виробництво хліба майже не
збільшилося [6].
Степова Україна стала і районом виробництва льону-кудряшу, яке мало суто
товарний характер. У трьох степових губерніях України під цією культурою було
200 тис. десятин, тоді як в інших губерніях – тільки 57 тисяч. Але з 80-х років
ХІХ ст. у зв’язку з виснаженням ґрунтів, посіви льону на Півдні стали
скорочуватися, а роль основної олійної культури перейняв соняшник [7].
Перетворення Півдня України на район торго