Формування у дітей старшого дошкільного віку позитивного ставлення до занять фізичною культурою в умовах села.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ
СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ПОЗИТИВНОГО
СТАВЛЕННЯ ДО ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ
В УМОВАХ СЕЛА
2.1. Зміст, засоби і методи формування у старших
дошкільників позитивного ставлення до занять
фізичною культурою в умовах дошкільного
навчального закладу.................................................................86
2.2. Формування позитивного ставлення до занять
фізичною культурою у дітей, які не відвідують
дошкільні навчальні заклади..........................................114
2.3. Теоретичне обґрунтування та експериментальне
впровадження умов формування у старших
дошкільників позитивного ставлення до занять
фізичною культурою в процесі взаємодії
дошкільного навчального закладу та родини.......................141
2.4. Порівняльний аналіз експериментальних даних
щодо формування у дітей старшого дошкільного
віку позитивного ставлення до занять фізичною
культурою................................................................................159
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ..............................................171
ВИСНОВКИ....................................................................................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................180
ДОДАТКИ.................................................................................202
Вступ
Актуальність дослідження. Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком та вдосконаленням шляхів формування особистості підростаючого громадянина. У Законі України "Про освіту", Державній національній програмі "Діти України" зазначається, що сьогодні особливого значення набуває єдність виховних впливів на дитину протягом усього періоду становлення особистості, починаючи з раннього дитинства. З огляду на це, актуальним є питання належного фізичного виховання дітей, їх повноцінного розвитку, забезпечення готовності до навчання в школі.
На жаль, необхідно констатувати значне погіршення стану довкілля, дедалі помітніше виснаження природних ресурсів, прогресуючу деградацію усіх сфер суспільного життя. В останні роки Україна переживає найглибшу демографічну кризу за всю свою історію. Уперше в умовах мирного часу неухильно зростає смертність, яка сьогодні істотно перевищує народжуваність. Ще гірший стан у сільській місцевості, де смертність дітей значно вища, ніж у міській.
Суспільно-політичні умови, в яких функціонує сучасна сільська сім'я характеризуються соціально-економічною своєрідністю та невисоким рівнем усвідомлення громадянами пріоритетності особистості людини, її гармонійного розвитку. Самобутність вітчизняної системи самореалізації особистості проявляється у зростанні ролі сім'ї, родини як головної ланки виховання дитини, забезпечення необхідних і достатніх матеріальних та педагогічних умов її всебічного розвитку. У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність уточнення концептуальної позиції щодо виховання дітей у сучасній українській родині. З огляду на вищезазначене особливого значення набуває педагогічна взаємодія родини і дитячого садка у фізичному вдосконаленні особистості вже на першому етапі навчання - дошкільному навчальному закладі. Останнє актуалізується суттєвими педагогічними втратами, що мають місце в системі вітчизняного дошкільного виховання.
У системі національного виховання найважливішим завданням сьогодні є забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона і зміцнення їхнього фізичного, психічного та духовного здоров'я як неодмінної умови формування майбутнього громадянина України, про що зазначається в основних державних документах з дошкільного виховання та освіти: Концепції дошкільного виховання в Україні (1993), Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні (1998) та Законі України "Про дошкільну освіту (2001).
Розбудова незалежної демократичної Української держави потребує нової системи навчання і виховання, яка б сприяла розвитку освіченої, творчої особистості, національному відродженню, становленню державності нашого суспільства, виходу вітчизняної науки, техніки й культури на світовий рівень. Процес реформування освіти залежить від різноманітних внутрішніх і зовнішніх факторів і відбувається на основі системності, інтегративності й взаємозв'язків. Новий зміст навчання повинен обов'язково враховувати підвищення ролі гуманітарного потенціалу людини в спілкуванні з навколишнім світом, світову тенденцію розвитку освіти, зближення країн і народів між собою. Врахування цих умов стане гарантом і надійним чинником розвитку та прогресу нашого суспільства.
На думку багатьох учених (Є.Н.Приступи [177], Г.В.Воробей [42], Е.С.Вільчковського [32], М.Г.Стельмаховича [207] та ін.), фізичне виховання як невід'ємна частина виховання підростаючих поколінь є повноцінним, коли воно ґрунтується на засадах народної фізичної культури. Актуальною проблемою, особливо в селі, є пошук і наукове обґрунтування таких засобів фізичного виховання, які б відповідали українському менталітету та сучасним педагогічним положенням. Тому в цих умовах підвищується роль сім'ї, родини, найближчого оточення, де дитина отримує основи духовного і фізичного розвитку.
Здоровий дитячий організм на кожному етапі свого розвитку являє собою складну біологічну систему, функціонування якої є умовою для навчання і виховання. Одним з найбільш чуттєвих до педагогічного впливу періодів розвитку, на думку дослідників, є період "стрибка" показників фізичного стану в ранньому онтогенезі людини з 5 до 7 років. На цьому віковому етапі за допомогою рухів відбувається пізнання дитиною навколишнього світу, набувається досвід практичної діяльності, закладаються передумови нормальної життєдіяльності організму в дорослому стані. Практика і наукові дослідження показують, що рухова активність дитини стимулює її всебічний розвиток, зміцнює здоров