РОЗДІЛ 2
ЗАПИТАННЯ ЯК ПІЗНАВАЛЬНИЙ ІНСТРУМЕНТ ОПИТУВАННЯ
Пізнавальні можливості методу соціологічного опитування реалізуються у діалогічному спілкуванні типу запитання-відповідь інтерв'юера з респондентом під час опитування, анкетування, інтерв'ю. У цьому спілкуванні саме запитання виступає елементарним технічним інструментом опитування. Саме за допомогою запитання соціолог отримує у вигляді відповідей респондентів ту сукупність одиниць емпіричної інформації (первинних даних), яка слугує основою для встановлення соціальних фактів, для побудови індексів, комплексних інтегративних показників.
Використання запитання в соціологічних опитуваннях в якості дослідницького інструмента базується на багатолітньому досвіді та результатах досліджень запитання в логіці, гносеології, філософії, мовознавстві, психології та інших науках. Історія розвитку методу соціологічного опитування може розглядатись і як історія адаптації наукових знань з приводу різноманітних функцій запитання в мисленні та пізнанні людини, в мовному спілкуванні, в навчанні, вихованні та великій кількості інших сфер соціальної практики до специфіки предмету і метода соціології. Результатом цієї адаптації є методичні вимоги до розробки і використання запитань. Аналіз цих рекомендацій і практики їх використання дозволяє виокремити деякі концептуальні посилання, що лежать в основі розуміння запитання як дослідницького інструмента. Принциповим для такого розуміння запитання є розробка його формулювання і оцінка його якості відносно пізнавальної задачі68 [14]69.
Багаторічна практика соціологічних досліджень показала, що запитання розмовної мови і соціологічної анкети далеко не одне і те ж саме (в практиці використання запитань у повсякденному мовному спілкуванні пізнавальна задача запитання представляється інтуїтивно зрозумілою і безпосередньо включеною у формулювання запитання, коли ж соціолог звертається з запитанням до різних соціально-демографічних груп так буває далеко не завжди). Кожне з них має свою природу, свої особливості і до того ж допомагає отримати різну інформацію. Принципова відмінність між запитаннями розмовної мови та запитаннями соціологічної анкети полягає в тому, що в розмові запитання звернене лише до індивіда, до однієї людини (індивідуалізоване запитання), в опитувальнику ж діалог ведеться, так би мовити, з представником певної соціальної спільності, або персоніфікованою масовою свідомістю [5]. Тому розробка запитання передбачає відокремлення і спеціальне обґрунтування двох його сторін: яку інформацію необхідно отримати з допомогою даного запитання (про що потрібно запитати), і як потрібно запитати дану групу респондентів, щоб отримати необхідну інформацію. В залежності від того як соціологи вирішують ці задачі, розрізняють різноманітні концепції запитання. Однак концепції, яка б містила в собі органічне поєднання усіх сторін розуміння запитання все ще не існує.
2.1. Запитання: визначення та основні характеристики
Без чіткого розуміння змісту та обсягу цього складного поняття не можна розглядати ані його логічну структуру, ані проблеми формулювання запитання, ані будь-які інші його аспекти. Тому першочергово необхідно розглянути поняття "запитання", яке відноситься до понять, що мають загальнонаукове та загальнокультурне значення. Відразу потрібно окреслити, що запитання є складним структурним утворенням. Йому властиві характеристики, притаманні, зокрема, судженням, командам і пропозиційним функціям70. У науковому пізнанні запитання народжуються з результатів попереднього знання і на основі знання про те, що необхідно вивчити в сфері ще непізнаного.
На думку Л. Я. Авер'янова, можна розглядати як питання про запитання своєрідну мікротеорію, певну систему знань, яка однією частиною (запитальною) описує відоме і в основному знання, яке належить до минулого, а другою частиною (відповідальною) охоплює деяке незнання, тобто те, про що потрібно дізнатись. Звісно, існують різноманітні підходи до розв'язання так званої проблеми запитання (фактично існує проблема відповідей), які характеризують різну глибину її знання і вивчення. Фактично ж запитання є вираженням більшої чи меншої сукупності знання. Інакше кажучи, для того, щоб задати запитання, дослідник повинен мати хоча б якесь уявлення про те, що він хоче дізнатись шляхом постановки даного запитання, тобто запитання вже і є якесь вихідне знання [5]. Міркування такого характеру, подібні погляди на запитання пов'язані з висловлюванням К. Хембліна: "Знання того, що вважається відповіддю, рівнозначне знанню запитання" (1958). Саме воно послугувало для ряду авторів своєрідною точкою відліку розгляду природи запитання, його коренів та особливостей, оскільки містить в собі, на перший погляд, протиріччя, яке і спонукає для розмірковувань і водночас приводить до досить логічних і обґрунтованих висновків.
Запитання соціологічного опитувальника нічим не відрізняється за принципом утворення від будь-якого іншого запитання. Воно також є концептуально-гіпотетичним уявленням про об'єкт, наприклад, уявленням як буде чинити (відповідати) респондент. Запитання соціологічної анкети, як і будь-яке інше, наприклад в природній розмовній мові, є об'єктивованою формою вираження концептуального знання тощо. Тобто, запитання може виражатись у вигляді якихось вчинків, конкретних дій людини - невербальне питання. Але не маючи методологічного та логічного обґрунтування велика кількість запитань концептуально беззмістовні, мають лише форму запитань. Соціологи часто неправильно визначають контекст запитання у формі альтернатив, роблять логічні помилки в термінологічному визначенні запитання, розв'язують діалогову систему анкети лише як парні, незалежні один від одного акти взаємодії поза системою запитань, представлених в анкеті.
Переважна більшість перерахованих проблеми є похідними того, що на сьогодні лишається не окресленим зміст та обсяг поняття "запитання", воно лишається не концептуалізованим в межах соціології (соціологічної