РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА СУДІВ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН
І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ
2.1. Принципи організації системи судів
Організація системи судів у кожній країні обумовлена історично. На певних етапах розвитку суспільства з'являються потреби, які система судів неспроможна забезпечити без проведення організаційних змін. Виникає необхідність пристосувати систему судів до нових потреб. Таку адаптацію можуть проводити через перерозподіл юрисдикції між різними ланками системи судів, проведення їх внутрішньої реорганізації або навіть через утворення нових судів чи відмови від існуючих судів.
Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого й ефективного правосуддя. Система судів в Україні, успадкувавши більшість рис радянської судової системи, після перших кроків реформування процесуального законодавства, починаючи від "малої судової реформи" 2001 року, перестала у повній мірі задовольняти потреби судочинства. Прийняття нового Закону України "Про судоустрій України" [26] у 2002 році не лише не вирішило цієї проблеми, але й загострило її. Мало того, підготовка цього Закону була відірвана від розробки проектів нових процесуальних кодексів.
Система судів в Україні з радянських часів мало змінилася. Загальні суди, крім різноманітних перейменувань, структурних змін майже не зазнали. Хіба що у 1992 році було утворено міжобласний суд для вирішення справ на секретних об'єктах. А в 2001 році його ліквідували як особливий суд, існування яких Конституція України не допускає. У 1991 році утворено арбітражні суди, згодом перейменовані на господарські (один вищий суд і 25 місцевих). Арбітражні суди становили самостійну гілку судів, відокремлену від загальних судів. Через десять років у системі господарських судів запроваджено апеляційні суди, а найвищою інстанцією щодо господарських судів визнано Верховний Суд України. Таким чином, загальні і господарські суди було об'єднано у систему судів загальної юрисдикції. З 1996 року почав діяти Конституційний Суд України, утворений поза межами судів загальної юрисдикції.
Новий Закон України "Про судоустрій України" 2002 року [26] передбачив деякі зміни у системі судів загальної юрисдикції (систему судів загальної юрисдикції відповідно до цього Закону відображено на Рис. 1). Найсуттєвіші з них - створення нових судів: Апеляційного і Касаційного судів України у системі загальних судів, а також адміністративних судів (окружних, апеляційних адміністративних судів і Вищого адміністративного суду України). Апеляційний, Касаційний і Вищий адміністративний суди України були утворені Указом Президента України "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" від 1 жовтня 2002 року [43]. У грудні 2003 року положення Закону України "Про судоустрій України" [26] про Касаційний суд України були визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України [180]. Касаційний суд України проіснував на папері трохи більше року.
Указом від 15 березня 2004 року [49] на основі 146 районних і міських судів, Президент України утворив 73 міськрайонні суди. А в листопаді 2004 року Президент України видав указ [51] про утворення 27 місцевих (окружних) та 7 апеляційних адміністративних судів, за якими окружні адміністративні суди утворено за зразком господарських судів - у кожній області, містах Києві та Севастополі, в Автономній Республіці Крим, а апеляційні адміністративні суди - у Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Севастополі, Харкові.
Сьогодні система судів потребує подальшого розвитку у напрямку реалізації вимог Конституції України та сучасної доктрини судового процесу. Результатом розвитку системи судів має стати така її організація, яка найкраще слугуватиме забезпеченню права на судовий захист і виконанню завдань судочинства.
Організацію системи судів в Україні характеризує розподіл юрисдикції. Під юрисдикцією в контексті судової влади пропонуємо розуміти компетенцію, якою наділені лише суди, щодо розгляду справ і прийняття у них обов'язкових рішень, що є кінцевими в рамках національної правової системи і не можуть бути переглянуті у позасудовому порядку. Це поняття певною мірою тотожне поняттю "підвідомчість", яке традиційно вживали, коли йшлося про розмежування повноважень між судами та іншими державними органами, або між загальними і арбітражними (господарськими) судами. Однак використання останнього стосовно судів видається неправильним, оскільки етимологічно "підвідомчість" походить від слів "відання", "відомство", що найчастіше вживають щодо органів виконавчої влади. Термін "юрисдикція" точніше характеризує природу судової діяльності, а для позначення розподілу справ між судами в межах одного виду юрисдикції правильно вживати термін "підсудність".
Відповідно до статті 124 Конституції України [1] юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Отже, юрисдикцію судів, згідно з Основним Законом України, поділено на конституційну і загальну. Загальну юрисдикцію, у свою чергу, складають окремі спеціалізовані юрисдикції.
Визначаючи співвідношення між конституційною і загальною юрисдикціями, необхідно звернути увагу на підпорядкованість загальної юрисдикції конституційній. Ця підпорядкованість обумовлена не лише верховенством конституційного права над іншими галузями права, а й різною роллю Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції. Специфіка юрисдикції Конституційного Суду України у тому, що предметом його розгляду є правові акти у відірваності від реальної життєвої ситуації. А предметом розгляду судів загальної юрисдикції завжди є конкретні правовідносини між конкретними особами.
Рішення Конституційного Суду України щодо конституційності правових актів чи тлумачення Конституції та законів України є обов'язковими для правозастосовної практики судів загальної юрисдикції. Конституційний С