РОЗДІЛ 2
Особливості функціонування університетських організацій.
2.1. Функціональні особливості університетських організацій: підхід у межах соціології економіки.
Соціологія економіки накопичила певний обсяг знань, який може бути цікавим при розгляді діяльності університетських організацій. Основний інтерес використання економічного підходу - можливість здійснити розгляд університетської організації з позицій, за якими традиційно аналізуються господарські організації. Економічний підхід до розгляду університетських організацій переживає ренесанс113 як у північноамериканській, європейській, так і вітчизняній науковій думці у зв'язку із посиленням процесів проникнення ринкових відносин у освітянський простір, що має наслідком підвищення уваги самих університетських організацій до питань модернізації управління, а уваги дослідників - до питань дослідження впровадження управлінських технологій, які застосовують університетські організації з метою своєї модернізації (питання раціоналізації праці, підвищення ефективності діяльності тощо).
В межах цього підходу ставляться наступні завдання: розгляд середовища діяльності господарських організацій (аналіз еволюції товарів і ринків), розгляд організації у всіх її вимірах (організація виробництва, різноманітних структурних підрозділів, організація праці: що люди роблять, за допомогою яких методів, за якими правилами та у які терміни), способів координації та кооперації, системи владних відносин та способів прийняття рішень, способів оцінки ефективності діяльності тощо.
Проведення аналогії між університетськими організаціями та господарськими організаціями, безумовно, має свої обмеження. Навіть якщо соціологічних досліджень університетських організацій було не дуже багато, особливо порівняльних, їх висновки дозволяють зрозуміти, що університети виступають не тільки організаціями, але одночасно є і соціальними інституціями, адміністративними органами держави та академічною спільнотою, що діє в організаційно окреслених межах (конкретного навчального закладу). Як соціальна інституція, університет має не тільки "виробляти" тих чи інших фахівців (держзамовлення), але і сприяти підтриманню та поширенню загальносуспільних цінностей та норм (рівність шансів, толерантність, світський характер освіти, прогрес, демократія тощо). Як адміністрація, університет має виконати завдання (місії), які йому приписані державою. Ці місії реалізуються персоналом, серед якого головна роль належить викладачам, що є частиною академічної спільноти, яка функціонує за принципом приналежності до викладацьких та дослідницьких дисциплін. Нарешті, ця викладацько-дослідницька спільнота здійснює свою діяльність у межах конкретної організації, окремого вищого навчального закладу. Усе вищезазначене дозволяє дійти висновку, що університет являє собою складну, сповнену суперечностей організацію; в якій присутні: множинність завдань, які ставляться, різноманітність ресурсів, результати діяльності у порівнянній з господарськими організаціями, є важко вимірюваними114.
Основними завданням розгляду університетських організацій, яке ставить економічна соціологія (як і соціологія організацій), в цьому випадку є:
1) Враховуючи, що саме з акторів починаються всі процеси раціоналізації в університетській організації (які впроваджуються з метою досягнення максимально можливої ефективності), здійснити статусно-рольову ідентифікацію акторів організації відповідно до мети, яку вони переслідують в організації, ресурсів, які вони витрачають на її досягнення та способів їх співвіднесення з очікуваним результатом.
2) Беручи до уваги той факт, що акторам рідко вдається досягнути поставлених цілей з огляду на корекцію цієї мети часом та обставинами організаційного і позаорганізаційного життя, а також, з огляду на завжди обмежену раціональність діяльності, з'ясувати логіку дій акторів університетської організації, логіку розвитку та залагодження конфліктів і досягання компромісів, що уможливлюють життєдіяльність організації.
З огляду на останні трансформаційні тенденції в освітній сфері115, кількість акторів, які діють в університетському полі зростає, що не може не ускладнювати і не урізноманітнювати (гіпотеза) конкретну організаційну ситуацію кожного окремого взятого університету та системи освіти в цілому. Висунення даної гіпотези особливо цікаве у порівняльній перспективі, оскільки вона вписується у дві традиційні та опозиційні гіпотези, які є традиційними для університетських досліджень: гіпотезу про існування загальних універсальних "законів" розвитку університетів та гіпотезу про існування специфічних "національних" законів (національні моделі університетів).
Таким чином, у межах економічної соціології можна виокремити три напрямки досліджень, які ми обираємо як схему нашого дослідження в цьому розділі. Перший присвячений дослідженню діяльності університетських акторів (яких все більше в університетському полі) та їх взаємовідносинам (трансформаційним процесам, що охоплюють владну систему та систему прийняття рішень). Другий стосується організації виробництва (які організаційні форми університети створюють з метою виконати завдання, які перед ними ставляться). Третій напрямок дослідження присвячений аналізу організації процесу здійснення діяльності, а саме: способам кооперації, раціоналізації праці, часовим проміжкам виконання роботи тощо.
2.1.1. Процеси автономізації та диверсифікації в університетському полі.
2.1.1.1. Взаємовідносини університетів із зовнішніми акторами.
В західноєвропейських країнах аналітики виокремлюють два фактори, які найбільше впливають на діяльність університетської організації: тенденцію до збільшення кількості акторів, які діють в університетському полі,116 та тенденцію до збільшення активності університетів як організацій: університети все більшою мірою відповідають за свої відносини з навколишнім середовищем та самостійно вирішують свої управлінські проблеми117.
Ми вже наголошували на тому