Ви є тут

Українська спортивна періодика Галичини 20-30-х рр. XX ст.: історико-функціональний аспект і проблемно-тематичні домінанти

Автор: 
Ковпак Вадим Олегович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U001338
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Особливості формування та функціонування
української спортивної преси Галичини

2.1. Спортивна преса часів організації суспільно-політичного життя галицьких українців (1921 -1929 рр.)

Визвольні змагання українського народу 1917?1921 рр. не дали позитивної відповіді на його національні запотребування. Ризький мирний договір 1921 р. між радянськими урядами Росії та України з одного боку, та Польщею ? з іншого, знівелювали самостійницькі проекти урядів УНР та ЗУНР. Україна поступово опинилась у сфері впливу чотирьох держав: Польщі (яка контролювала більшу частину Правобережної України і Східну Галичину), Росії (в рамках УСРР перебували Східна Волинь, південні та "лівобережні" українські землі), Румунії (під її юрисдикцією з 1918 р. була Буковина) та Чехословаччини (яка 1919 окупувала Закарпаття) [195, с. 508?511, 543?545; 163, с. 53?61].
У дуже скрутному становищі в цей час опинилася Галичина, промисловість та економіка, міста і села якої зазнали значної шкоди ще протягом Першої світової війни [166, c. 19], а українсько-польська війна 1918?1919 рр. і власне окупація Польщею Східної Галичини в липні 1919 р. [232, с. 321-324; 162, с. 151-207, 215?216]. лише поглиблювали кризу: мешканці споконвічного українського регіону, перебуваючи "серед шалу засліплення і ненависті, серед оргій помсти ображеної великості, серед цілковитого розвалу усіх основ громадянського життя", мусили "викрисити з себе силу, яка б наші розбитки перемінила в живучу націю" [36, арк. 24, 25].
Така "сила" була вкрай необхідна, особливо на початку 1920-х рр., коли Польща, поступово закріпивши за собою право (внаслідок Варшавського (1920 р.) й Ризького (1921 р.) договорів, і остаточно ? рішенням Ради Амбасадорів (1923 р.) [163, с. 200, 201; 180, с. 360-364; 82, с. 32-35, 128, с. 452-456; 162, с. 346-348] на володіння Галичиною, проводила комплекс політичних та денаціоналізаційних заходів щодо українців: скасувала автономні права і самоврядування краю, підпорядкувала шкільництво міністерству освіти, забороняла видання української преси, та "начин[ювала] каземати нашим тілом" [232, с. 369?372; 195, с. 544; 36, арк. 24].
В таких умовах і розпочалося поетапне відновлення громадського, економічного і культурного життя українців Галичини, зокрема оновлення і здійснення видавничих пресодрукових проектів, невід'ємною частиною яких була спортивна преса. Її функціонування протягом 1920-х рр. охоплює два, пов'язані зі становищем і життям українства краю, основні хронологічні відрізки: 1921?1923 рр. ? період повоєнної стабілізації; 1924?1929рр. ? роки становлення і розвитку суспільно-політичного життя українців.
Вже на початку 1920-х рр. галицькі українці не лише усвідомлювали потребу видавання спортивної преси, а й чітко розуміли майбутні цілі, необхідні завдання та специфіку змістового наповнення вітчизняної спеціалізованої періодики: як запевняв на шпальтах "Січових Вістей" Я. А. Б. Цурковський (Чи треба нам фізичного виховання?. - 1923. ? Ч. 3/4), "особливо принадним середником" у пропаганді і розвитку фізичної культури "буде своя, рідна, незалежна, інтересна, популярна, всесторонно фізичне виховання обіймаюча преса".
У червні 1922 р. було реалізовано перший повоєнний спортивний видавничий проект - "Руханково-Спортовий Вісник" (Львів), який виходив на шпальтах студентського журналу "Поступ". Появі спортивного додатка передувала інша знакова подія - конференція представників спортивного середньошкільного співтовариства, яка відбулася 26 лютого 1922 р. у Львові заходами "забавового кружка" "Спорт" (Звіти. - Ч. 1), за своїми результатами фактично перетворившись на установчі збори новозаснованого "Союза українських спортових гуртків студентів середніх шкіл". "Союз" об'єднував щонайменше 10 гуртків, клубів та "кружків" Реальної та Академічної (а також її філії) гімназій у Львові і був покликаний до всестороннього плекання спорту, руханки і здорового способу життя серед молоді з метою її духовного відродження, фізичного і етичного виховання; до координування і розповсюдження спортивного "середньо-шкільного" (в першу чергу) руху. Згідно з підзаголовковими даними ч. 1 "Руханково-Спортовий Вісник" представляв інтереси "Союзу", тобто був його "відділом".
Автор першої передовиці (ч. 1) "Спорт і спортова преса" Кость Косар - "предсідник" "Аматорів" (однієї зі структур "Союзу" в Академічній гімназії), водночас-"начальний" і "відвічальний" редактор цього часопису [58, арк. 3],. заторкнув низку важливих питань, які власне могли ввійти до передбаченої назвою статті проблематики. Вказавши на аспекти розвитку молодого українського спортивного руху (скажімо, на діяльність у найбільших галицьких містах організацій січового, пластового, сокільського та іншого походження), К. Косар не оминув і проблем розвитку преси, зазначивши, що її "тут у нас, на жаль", як такої не було, хіба що "в ряди-годи появиться" у "Громадському Віснику", "Українському Голосі" або "Землі і Волі", "якась коротенька статейка, то зазив котрого товариства, от і всьо". Оглядач підкреслив, що з усіх спортивно-молодіжних інституцій "має свою пресу і то неперіодичну" лише "Пласт" (ішлося про часопис "Молоде Життя") і "це є одинокий "plus" на тому полі", резюмуючи власні спостереження: "Не здобулися на неї (пресу. - В. К.) досі, мимо сприятливих відносин, ніякі спортові, ні руханкові товариства навіть передвоєнні і це треба їм у першій мірі приписати за вину". (Це стосувалося в першу чергу функціонерів "Сокола-Батька", які, наче їх почувши, вже у другій половині 1922 р. і впродовж 1923 р. досить активно заходилися щодо організації виходу спортивних періодичних видань.)
Автор вступних матеріалів акцентував на таких цільових засадах майбутньої української спортивної преси: а) її "конечній" необхідності, що пов'язувалася їз можливістю у подальшому надати вітчизняному тіловихованню "властивий, здоровий напрям і зміст", а також "повести акцію" окремих товариств і організацій "одним шляхом до спільної мети"; б) пріоритетних завдання