РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУЦІЙНІ ФОРМИ ТА МЕТОДИ ОПІКУНСЬКО-ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЧЕРНЕЧИХ ЧИНІВ ГАЛИЧИНИ З
ДІТЬМИ І МОЛОДДЮ
2.1. Опіка над дітьми-сиротами
В умовах бездержавного існування української нації, у складній суспільно-політичній та економічній ситуації завдання створення організації дитячих опікунських установ: сиротинців, притулків, захистів - взяла на себе Українська греко-католицька церква.
Занедбаними та покинутими дітьми у Галичині займалися три єпархіальні Комітети опіки над воєнними сиротами. Кожен з них утримував кілька захистів у межах єпархії. Загалом у таких опікунських установах перебувало близько 2000 сиріт. Однак, за дослідженнями І. Мищишин, опіки, догляду, виховання потребувало ще понад 100000 дітей [271, 91]. Тому допомога з боку чернечих чинів УГКЦ в організації сиротинців, притулків для українських сиріт була дуже своєчасною.
Початки такої роботи в Галичині були закладені у 90-их рр. ХІХ ст. Зокрема, Згромадження сестер Служебниць Непорочної Діви Марії з 1892 р. у с. Жужіль на Львівщині організувало перший сиротинець, зібравши невелику групу сиріт при місцевому монастирі [283, 41].
На початку ХХ ст. в Галичині значно зросла кількість закладів опіки під керівництвом чернечого Згромадження сестер Служебниць. Згодом піклування над дітьми-сиротами набуло більш організованого характеру. При фінансуванні А. Шептицького почали відкриватися сирітські захисти під опікою інших монаших об'єднань УГКЦ: сестер Студиток, сестер Пресвятої Родини, сестер Йосифіток. Вони надавали притулок, харчування, забезпечували дітей одягом. Тут проводилася і навчально-виховна робота. І хоча такі установи не могли замінити материнського виховання, монахині намагалися створити родинну атмосферу, забезпечити духовну опіку.
У 1917 р., після повернення А. Шептицького з російського полону, галицькі українці передали йому 320 тис.корон для допомоги сиротам. У свою чергу він додав ще 4 млн. корон (тоді близько 1 млн.доларів - І.К.) [450, арк.69] та створив сирітський фонд, за допомогою якого було врятовано від смерті, голоду та занедбання багато українських дітей. А. Шептицький став першим президентом фонду, а згодом товариства, яке прийняло назву "Захист імені митрополита Андрея графа Шептицького". Його метою була опіка сиріт, які залишилися без батьків в результаті їх смерті, та піклування занедбаними дітьми. До товариства входили церковні діячі: єпископи Г. Хомишин та Й. Коциловський, священики Т. Лежогубський, В. Лициняк, ігумен монастиря студитів К. Шептицький, а також світські особи - відомі громадські діячі: історик О. Барвінський, літературознавець К. Студинський та адвокати В. Охримович і С. Федак [76, 31].
Перша світова та польсько-українська (1918-1919 рр.) війни спричинили великі людські втрати і як наслідок - різке збільшення кількості сиріт, у тому числі й на території Галичини.
Для опіки над воєнними сиротами у Львові в 1916 р. митрополитом А. Шептицьким було створено Український єпархіальний комітет [454, арк.1-3]. Згодом такі організації почали працювати в Перемишлі та Станіславові. Їхнім завданням була допомога жертвам війни, сиротам, вдовам, попередження смертності серед українських дітей. Митрополит постійно допомагав їм матеріально та вирішував організаційні питання.
У часи воєнного лихоліття праця монахинь УГКЦ над розбудовою та розвитком закладів опіки для сиріт набула значно більшого розмаху. Оскільки на фронтах гинуло багато людей, діти залишалися сиротами, потребували захисту, догляду, матеріального забезпечення, медичного нагляду. Силами чернечих громад була створена і функціонувала ціла мережа сиротинців (Додаток Е). Вони охоплювали своїм впливом дітей віком від народження до 18 років.
Найбільш широко у справі опіки над сиротинцями розгорнуло свою діяльність Згромадження сестер Служебниць. Їхні заклади утворювали густу мережу по всій території Галичини, забезпечуючи повне утримання, опіку та навчання багатьох галичан-сиріт.
Уваги заслуговує і діяльність сиротинців під проводом інших релігійних організацій УГКЦ. Сестри Милосердя Св. Вікентія від початку свого існування у Галичині (20-ті рр. ХХ ст.) доглядали у Станіславові покинутих немовлят. До 1935 р. під опікою сестер цього згромадження було 200 сиріт. Піклувалися новонародженими і сестри Мироносиці, які з 1910 р. вели у Станіславові сиротинець, де до 1939 р. 12 монахинь опікувалися 124 сиротами. З 1924 р. у Якторові функціонував сиротинець сестер Студиток, де притулок та опіку знайшли 50 сиріт. У 1928 р. у Брюховичах був відкритий захист для сиріт-немовлят віком від двох тижнів і дітей до шести років під керівництвом сестер цього ж згромадження.
Серед матеріалів Івано-Франківського державного архіву знаходимо звіти інспекторських та лікарських перевірок діяльності таких закладів під керівництвом різних чернечих згромаджень УГКЦ [99, арк. 1-75]. Такі інспектування проводилися систематично та ретельно. Велику вагу перевіряючі приділяли санітарно-гігієнічному стану будівель сиротинців. Тут відзначалися види опалення, освітлення приміщень, наявність кімнат для вмивання, прання білизни.
Деякі сиротинці, переважно у містах чи великих селах, обслуговувалися повітовими лікарями, які здійснювали огляди дітей та вели картки обліку стану здоров'я підопічних. При потребі лікарі відвідували сиріт частіше, а у випадку захворювання переводили їх до місцевих закладів охорони здоров'я. Лікарем вивчалися умови перебування дітей: дотримання санітарно-гігієнічних норм, зокрема наявність особистих предметів догляду, стану постільної білизни та дитячого одягу. З цього приводу в акті перевірки сиротинця сестер Служебниць у Станіславові за 1932 р. зазначалося: "...всі діти мають рушники, зубні щітки; є аптечка; постіль міняється два рази в місяць, а одяг дітей - щотижня" [106, арк. 13]. Важливою умовою збереження та зміцнення здоров'я, досягнення хороших результатів у навчанні дітей було дотримання режиму дня. Варто наголосити, що при його складанні вихователі завжди вра
- Київ+380960830922