Реабілітація репродуктивної функції жінок після лапароскопічного лікування кіст і доброякісних пухлин яєчників.

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Групи хворих, методи лікування і реабілітації
Для вирішення поставленої мети і завдань нами було обстежено 130 пацієнток, що були розділені на три групи:
контрольна група - 30 гінекологічно і соматично здорових жінок репродуктивного віку;
І група - 50 пацієнток після лапароскопічного лікування кіст і доброякісних пухлин яєчників, які одержували загальноприйняті реабілітаційні заходи;
ІІ група - 50 пацієнток після лапароскопічного лікування кіст і доброякісних пухлин яєчників, які одержували запропоновану нами методику реабілітації.
Загальноприйняті реабілітаційні заходи проводилися відповідно до рекомендацій ряда авторів [6] і включали використання гестагенів (оргаметріл, норколут у післяопераційному періоді протягом півроку в поєднанні з метаболічною, вітамінотерапією та імунокорекцією.
Запропоновані нами реабіліаційні заходи залежали від етіопатогенезу діагностованих кіст і доброякісних пухлин яєчників. Так, за наявності ендометріом ми використовували препарат "Бусерелін" (Росія) за наступною схемою: 1-2 ін'єкції (або назальна форма) до операції і 3-4 ін'єкції (або назальна форма) в післяопераційному періоді. Форма і тривалість використання препарату залежали від клінічної симптоматики і стадії зовнішнього ендометріозу, включаючи і супутнє ушкодження матки і суміжних органів. При іншому генезі кіст і доброякісних пухлин яєчників ми використовували препарат "Ярина" в пред- (1-2 місяці) і післяопераційному періоді (від 1 до 3 років). Незалежно від генезу кіст і доброякісних пухлин яєчників додатково ми використовували антигомотоксичну терапію (траумель, лімфоміозот, вібуркол і оваріум-композітум). Терміни і дозування препаратів також залежали від ступеня ураження яєчників і суміжних органів.
У зв'язку з використанням нових лікарських препаратів вважаємо за необхідне представити основні моменти їхньої фармакологічної характеристики:
"Бусерелін" (Росія) - синтетичний аналог гонадотропін-рилізінг гормону включений в мікросфери., Поступово вивільняючись з їх поверхні, забезпечує постійну концентрацію препарату в крові протягом 28 днів. Крім того, до позитивних властивостей даного препарату відносяться відсутність андрогенного ефекту, метаболічних порушень ліпідного і вуглеводного обмінів і тромбоемболічних ускладнень.
"Ярина" (фірма "Шерінг", Німеччина) - володіє гестагенною, андрогенною і антимінералокортикоїдною дією. Це дозволяє здійснювати впливи, близькі по біологічних властивостях до ендогенного прогестерону. Контрацептивна надійність "Ярини" така ж висока, як і надійність інших монофазних гормональних контрацептивів. Антигонадотропна дія забезпечується 30 мкг етінілестрадіолу і 3 мг дроспіренону. При достатньо високій гестагенній активності дроспіренону препарат забезпечує хороший контроль менструального циклу і володіє тими ж неконтрацептивними перевагами, що й інші гормональні контрацептиви. Сприятливою додатковою дією "Ярини" є вплив на АТ. На жаль, артеріальна гіпертензія, що виникає на фоні прийому гормональних контрацептивів, представляє не стільки несприятливий побічний ефект, скільки реальну загрозу здоров'ю пацієнтки, і вважається одним з показань до відміни гормональної контрацепції. Механізми, що приводять до підвищення АТ, зумовлені активацією системи ренін-ангіотензинальдостерон і є естрогенозалежними. Естрадіол і його синтетичні аналоги посилюють мінералокортикоїдну активність кори наднирникових залоз і одночасно збільшують синтез ангіотензиногену, але антимінералокортикоїдний ефект ендогенного прогестерону компенсує натрійзберігаючу дію альдостерону і стабілізує стан ренін-ангіотензинової системи. Завдяки аналогічній дії дроспіренону на фоні "Ярини" не спостерігається підвищення АТ, а при його високих значеннях - відбувається зниження. Це особливо важливо у пацієнток з високою частотою супутньої соматичної захворюваності.
Лапароскопію виконували за допомогою устаткування фірми "Karl Storz" (Німеччина). Прокол передньої черевної стінки здійснювали в трьох точках: параумбілікальний для введення телескопа і надлобкових (правої і лівої) - для хірургічних інструментів і маніпуляторів. Для накладення пневмоперитонеума застосовували вуглекислий газ. Тиск і швидкість потоку газу, що подається в черевну порожнину автоматично регулювалися лапарофлатором. У якості анестезіологічного забезпечення використовували тільки ендотрахеальний наркоз. Необхідно підкреслити, що введенню першого ("сліпого") троакара передувало дослідження висоти вільного простору черевної порожнини, створеного за допомогою пневмоперитоніуму. Для цих цілей застосовували тест Palmer: голку довжиною 15 см або більше з'єднують із 20 мл шприцом (із поршня якого попередньо видалена ущільнювальна каблучка), заповнюють його 5-10 мл фізіологічного розчину й у вертикальному положенні вводять у черевну порожнину по середній лінії живота, відступаючи на 1 см від пупочного розтину. При поступальному прямуванні голки в черевну порожнину, рідина під впливом тиску створеного пневмоперитоніумом виштовхує поршень. Голку повільно просувають униз на глибину 3-4 см від гаданого рівня вісцеральної очеревини або до припинення виділення газу, надходження якого контролюється не тільки зсувом поршня, але і появою в шприці дрібних пухирців. Припинення виділення газу на малій глибині свідчить про наявність злук у цій області, а у випадку проникнення кінчика голки в просвіт судини або кишечника розчин у шприці забарвлюється кров'ю або відповідно мішається з кишковим вмістом. Водночас, цей тест використовували тільки в неординарних ситуаціях (у пацієнток, що перенесли оваріоектомію або при наявності технічних труднощів у процесі накладення пневмоперітонеуму). У типових спостереженнях віддавали перевагу модифікованій пробі Palmer: з огляду на те, що введення голки Veress і троакара здійснюється практично з однієї точки, орієнтувалися безпосередньо на положення самої голки. Для цих цілей, після накладення пневмоперитонеума, га