РОЗДІЛ 2
ІЄРАРХІЯ ЯК КОНСТИТУЮЧА
ПІДВАЛИНА ПОЛІТИЧНОГО ПОРЯДКУ
2.1. Природа та походження політичної ієрархії
У площині сучасної політичної практики проблема політичного порядку постала разом з розпадом громадянського суспільства в ХХ столітті, коли після Першої світової війни наступив також занепад політичної системи, в якій панував закон і не було суверена. В результаті цього в двадцяті роки в Європі змогли пробитися вперед фашистські режими. Наступила, як говорить історик Нольте, "фашистська епоха в Європі". Політика міняє свою зовнішність, коли наступає така ситуація, як у Веймарі в 1932 р., і держава перестає бути суб'єктом, правомочним і здатним здійснювати остаточні рішення, обов'язкові для всіх, як це було раніше у дусі Гоббса. Така ситуація продовжувалася впродовж майже всього ХХ століття [1, c.99-100].
Ленін був першим, хто зрозумів цю ситуацію, коли він говорив про "всесвітню громадянську війну" і зробив найрадикальніші висновки з краху ліберальної традиції в Європі. Всесвітня громадянська війна означає, що втрачають свою значущість держава, право і закон. Легальність не визнається більш легітимною. Те, що легально, так і залишається попросту легальним, але воно зовсім не є тим самим легітимним. Якщо поставити питання про легітимність перед нашою ліберальною державою, то відповісти на це питання держава здатна лише в тій мірі, в якій визнається легітимуюча сила легальності як такої. З часу закінчення першої світової війни легальність і легітимність втрачають всякий взаємозв'язок між собою і взаємодію: держава перестає бути конкретно визначеним суб'єктом політики [1, c.100].
Стосовно цієї ситуації К. Шмітт поставив питання: "Що таке політика?". Якби К. Шмітт задавався питанням, "що таке політичне?", то його слід було б тоді розглядати в системі традиції політичної філософії від Платона до Гегеля. Тим часом він ставив питання не про суть, а саме про критерій політичного. "Поняття держави припускає поняття політичного". В порівнянні з традицією Гоббса ця фраза є революційною.
На думку Х. Арендт, відмінність між політикою та адмініструванням пролягає в області розрізнення між сферою людських відносин, принципом яких є свобода, і сферою життя, принципом якого є необхідність. Адміністрування виступає функцією держави лише настільки, наскільки відповідає потребам суспільства, але, як і все, що відноситься до сфери необхідності, воно жодною мірою не є політичним [70, c.100]. Для неї політичне означає можливість один одному взаємоуявлятися, тобто своєю поведінкою бути доступним для інших, з метою досягнення свободи. Проявлення в дії та висловленні має бути допущене, дозволене іншими, - звідси політичне як простір свободи не є світом насильства, а означає дії на основі переконання.
Навпаки, згідно К. Шмітту, критерій політичного полягає в розрізненні друга і ворога. Ця формула не є вичерпною для характеристики політики ХХ століття. Проте чи можна без цього критерія зрозуміти що-небудь в політичній історії ХХ століття? Карл Шмітт говорив, що в ХХ столітті, в умовах нігілізму, немає більше відповіді на питання про зміст політики.
Поставленою під сумнів виявилася саме держава як суб'єкт політичного. Стало можливим потенційно політизувати все. Існує небезпека, що будь-яка сфера життя і діяльності у будь-який момент може виявитися такою, що політизується. Політика стосується всіх сторін життя суспільства. Але тим самим держава, з одного боку, ставиться під питання, а з іншого боку, набуває тотального характеру. Про ліберальну державу вже навряд чи може йти мова. Якщо все політизується, тоді, говорить К. Шмітт, питання про політику встає надзвичайно серйозно. Він розумів державу як організовану єдність народу. Держава відповідальна за те, щоб не розпалося суспільство, вважав Шмітт, і в цьому питанні його погляди відповідали уявленням Руссо і Гоббса.
Необхідність ухвалення рішення щодо друзів і ворогів виникає, по Шмітту, лише в тому випадку, якщо розузгодження в якійсь сфері життя суспільства доходить до такого ступеня, що це загрожує політичній єдності. В умовах Веймарскої республіки це і був якраз той випадок, коли держава знаходилася в стані повного розпаду і повсюдно виникала ситуація, близька до громадянської війни. Коли з'являється така загроза, необхідна наявність певної інстанції, що гарантує політичну єдність.
Скрізь призму шміттівського розуміння природи політичного намічається шлях до розкриття змісту категорії "політичний порядок". В.В. Кривошеїн, характеризуючи шміттівську інтерпретацію політичного, відзначає: "Саме дихотомія "друг-ворог" виступає як головна конституююча ознака політичних відносин, вона надає змісту існування політичного самостійної сутності" [71, c.197]. Погоджуючись з висновком В.В. Кривошеїна, що К. Шмітт "акцентує увагу на конфліктній природі політичного" [71, c.198], можна сказати, що з цієї природи випливає потреба у політичному порядку, який встановлював би градацію статусів, що визначала б повноваження для прийняття рішень як щодо розрізнення "друг-ворог", так і щодо здійснення соціальної інтеграції, ведення боротьби й забезпечення миру. Саме прийняття рішень у надзвичайних обставинах і характеризує специфічність політичного, а політичний порядок створює для цього нормативні умови.
Доля Веймарскої республіки, здається, підтвердила теорію К. Шмітта. Бо із-за чого загинула демократична держава Веймарскої республіки? Через те, що вона вже нездатна була до розрізнення друга і ворога. Держава була вже нездібна до ухвалення політичних рішень. Веймар загинув із-за кризи лібералізму. Конституція Веймарскої республіки вже тоді була однією з самих зразкових в світі з погляду втілення ліберальних принципів.
Що ж робить таку лібералізовану державу, на думку К. Шмітта, нездібною до ухвалення політичних рішень? Причини очевидні. Конституція Веймарської республіки грунтувалася на ліберальному принципі нейтрального відношення до цінностей. Веймар зайшов в цьому нейтралізмі так далеко, що в ім'я власного ф
- Київ+380960830922