РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ НІМЕЦЬКОЇ ПОЕЗІЇ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ДОБИ РОМАНТИЗМУ
Перш ніж безпосередньо перейти до аналізу творів українських композиторів, що були написані на німецькі тексти (перекладені чи оригінальні), варто присвятити кілька слів історичним зв'язкам української та австро-німецької культур, як загальномистецької, духовної у ширшому розумінні цього слова, так і спеціально музичної. Адже до жодної іншої поетичної національної спадщини, за винятком, може, польської, так часто не сягали українські композитори, як до німецької. Якщо ж врахувати, що цей процес триває більш ніж півтора сторіччя, то можна говорити навіть про особливий феномен інтеркультурної взаємодії.
Зв'язки української і австро-німецької музичних культур особливо активізуються наприкінці ХУІІІ - в ХІХ ст. На це було кілька важливих історичних причин. Насамперед приєднання Галичини до Австрійської імперії (що отримало офіційну назву "Королівства Галіції і Лодомерії") при першому розділі Польщі в 1772 р. спрямувало вектор естетичних орієнтирів галицьких митців до метрополії - Відня. З Відня до Галичини масово приїжджали не лише чиновники, які діяли при відповідних державних інституціях, промисловці і купці, але й люди мистецтва. Вони засновували в Галичині відповідні культурні інституції, що мали на меті онімечити місцеве населення, та дуже швидко перетворились у осередки, що підтримували місцеву культуру, і навпаки, прибулі з Німеччини та Чехії музиканти захоплювались фольклором та духовною традицією краю. Таким чином відбувався природній синтез різних доцентрових та відцентрових тенденцій. На це звертають увагу дослідники, зокрема Л.Кияновська зазначає: "у духовному розвитку краю природно співіснували дві різноспрямовані тенденції художнього розвитку кожної з націй, проживаючих на території краю:
- доцентрова, як така, що спрямована була на ствердження неповторних, сутнісних сторін національної ментальності у професійному мистецтві, мала важливе громадсько-патріотичне значення, сприяла розвиткові самосвідомості кожної з націй;
- відцентрова, в котрій природно об'єднувались і розмаїті впливи сусідніх культур, і нові загальноєвропейські стильові віяння, що тяжіла до подолання національної обмеженості і до синтезу культур, до трансформації нових художніх віянь.
Розвиток цих тенденцій відбувався доволі неоднорідно, адже в історії краю періоди бурхливого піднесення і значних художніх здобутків змінювались добою "провінціоналізації", духовної стагнації і розчарування у колишніх ідеалах. По-різному взаємодіяли і провідні національні культури - в окремі десятиріччя вони майже не дотикались, в інші ж виявляли дивовижні співпадіння естетичних устремлінь і "паралелізм" мистецьких здобутків, репрезентували тісну співпрацю діячів культури, котрі належали до різних національностей" [84, c. 15.]
Дуже важливу роль відіграв для укріплення та збагачення українсько-австрійських та українсько-німецьких контактів осередок української культури у Відні наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст., що гуртувався, по-перше, довкола церкви св. Варвари, яку імператриця Марія-Терезія від 1774 року передала греко-католикам, а також греко-католицького освітнього осередку "Barbareum", заснованого імператрицею Марією Терезією; по-друге ж довкола двору російського дипломата, сина останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, Андрія Розумовського, який був у приязних стосунках з Моцартом та Бетовеном. Діяльність його співочої капели була широко знана у Відні.
У Відні, на шляху з Італії до Росії, на довший час затримався Дмитро Бортнянський, бажаючи віддалити своє повернення на царський двір. Дослідники відзначають важливу роль цього епізоду у творчій біографії композитора і, зокрема, вказують, що він написав ряд духовних творів до німецьких текстів, зокрема "Russischer Vesper" ("Російська вечірня") та знаменитий гімн "Ich bete an die Macht der Liebe" (відомий під назвою "Коль славен наш Господь в Сіоні"), яка з українським та російським текстом здобула колосальну популярність, а в українській греко-католицькій богослужбовій традиції збережена до сьогодні [73, с.48-49].
Збереглась наступна дуже важлива інформація, що торкається вже пізнішого часу, проте свідчить про високе реноме українського церковного хору у Відні. Коли іспанський інфант архикнязь Карл-Людвіг відвідав греко-католицьку церкву св. Варвари у Відні в 1829 р. (згадаймо, що ще в цей час там, очевидно, співали деякі колишні учасники хорової капели Андрія Розумовського!), то був так захоплений надзвичайною красою їх співу, що вирішив збудувати у своїй резиденції в італійському місті Лукка греко-католицьку церкву. Тоді парохом у віденській церкві св. Варвари був виходець із Закарпаття І.Фогораші, тож він і підтримав своїх краян та надіслав туди парохом Василя Штомецького і "співців" з мукачівського монастиря. Тож можна висунути припущення, що в хорі церкви св. Варвари, окрім наддніпрянців - колишніх капелянів Розумовського, були також досить численні вихідці із західних українських земель Галичини та Закарпаття [173, c.65]. Поданий факт дозволяє припускати, що контакти українських та австрійських музикантів, як і музикантів інших національностей, що на той час проживали у Відні, були достатньо інтенсивними.
Потім в ХІХ ст. інтерес до німецької культури в українських музикантів як Сходу, так і Заходу, посилила активна діяльність ряду німецьких консерваторій, котрі гуртували в своїх стінах представників різних національних культур. Навчання Миколи Лисенка та Михайла Калачевського у Лейпцігській консерваторії може служити найкращою ілюстрацією наведеної тези, проте й інші митці - як із західних, так і зі східних теренів України, нерідко перебували у німецьких, австрійських консерваторіях та університетах. Крім того, на цей час припадає інтенсивна гастрольна діяльність німецьких музикантів в Україні, а також успішні виступи українських співаків та музик у Відні та деяких німецьких містах. Тож, природно, німецька музика займала одн
- Київ+380960830922