Ви є тут

Інтродукційне випробування видів роду Crataegus L. на південному сході України

Автор: 
Меженська Людмила Олексіївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U001675
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИДІВ РОДУ CRATAEGUS L.
ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ (літературний огляд)

Рід глід - Crataegus L. належить до підродини Maloideae С.Weber, родини Rosaceae Adans., порядку Rosales, класу Magnoliopsida, відділу Magnoliophyta, царини Plantae. Назва роду була запозичена К.Ліннеєм у Ж.П.Турнефора, тому повною назвою є Crataegus Tourn. ex L. [282, 364].
К.Лінней [317, 364] дав назви як глодам Старого Світу - C. azarolus L., C. oxyacantha L., так і кільком відомим на той час північноамериканським видам - C. coccinea L., C. crus-galli L., C. indica L., C. tomentosa L., C. viridis L., описавши їх у 1753 році у своїй праці "Species Plantarum".
У тому ж XVIII столітті такі відомі ботаніки, як В.Айтон, Н.Жаквін, Ж.Ламарк, Ф.Медікус, П.Міллер, О.Мюнхгаузен, П.С.Паллас та К.Тунберґ описали ще декілька видів глоду - C. flava Ait., С. monogyna Jacq., С. sanguinea Pall., C. punctata Jacq. тощо. На початку XIX століття В.Гукер і Дж.Арнотт, А.Декандоль, Р.Дефонтен, С.Елліотт, Дж.Ліндлі, А.Мішо, К.Персон, В.Рокс-бурґ, Е.Стеудел, Г.Шредер та інші поповнили рід новими видами, описавши, зокрема, C. apiifolia Michx., C. douglasii Lindl., C. succulenta Schrad. ex Link. [282].
Чисельність і різноманітність видів глоду потребувала впорядкування їх і в 1838 році Дж.Лаудоном [319] в "Arboretum et fruticetum brittanicum" була запропонована перша класифікація роду Crataegus. Він розмістив види глоду в 16 секціях. Європейські види глоду були віднесені до секцій Azaroli Loud., Heterophyllae Loud., Nigrae Loud., Oxyacanthae Loud., а американські види - до секцій Apiifoliae Loud., Coccineae Loud., Crus-galli Loud., Douglasii Loud., Flavae Loud., Macracanthae Loud., Mexicanae Loud., Microcarpae Loud., Parvifoliae Loud. та Puctatae Loud. Запропоновані ним секції Pyracantha і Glauca тепер не відносять до роду Crataegus. Секції Дж.Лаудона досить чітко відрізнялися одна від іншої, що дозволило легко розмістити відомі на той час види у належних групах. Більшість груп, що була запропонована Дж.Лаудоном, визнається сучасними ботаніками.
Упродовж XIX століття ботаніки продовжували описувати нові види глоду, загальна кількість яких сягнула на той час близько 70. В цей час, завдяки відкриттям А.А.Бунге, К.Коха, Й.Ланґе, К.І.Максимовича, Ф.Зібольда та Й.Цуккаріні, науці стали відомі багато азійських видів глоду - C. altaica Ledeb. ex Loud., C. chlorosarca Maxim., C. cuneata Sieb. et Zucc., С. dsungarica Zabel ex Lange, C. pinnatifida Bunge, С. songarica K.Koch тощо. Продовжувалося вивчення флори Північної Америки. Було описано декілька нових видів - C. aestivalis (Walter) Torr. et Gray, C. mollis (Torr. et Gray) Scheele, С. rivularis Nutt. ex Torr. et Gray тощо [282].
У наступні роки багато ботаніків доклали чимало зусиль у систематизації роду Crataegus, зокрема К.Кох, Е.Реґель, Й. Ланґе, К.Шнайдер, В.Іґґлстон, Ч.Сарджент, Г.Браун, Ч.Бідл, А.Редер, Е.Палмер, В.Бін, О.М.Полєтіко, Е.Круш-ке, Ф.М.Русанов, Р.Е.Циновскіс, Дж.Фіппс, К.Кристенсен, М.М.Цвєльов, Ґу Цуїчжи і С.Спонґберґ та інші [163, 197, 221, 224, 254, 259, 264, 274, 275, 282, 292, 296, 302, 313, 325, 326, 328, 336, 339, 340, 343, 344, 347, 353, 360].
У минулому столітті широкого визнання здобула схема роду Crataegus А.Редера, який до груп, що були встановлені свого часу Дж.Лаудоном, включив нові групи, котрі були запропоновані Ч.Бідлом, В.Іґґлстоном, Ч.Сарджентом, Г.Цабелем [342]. Секцію Heterophyllae він виключив, як непотрібну. Взагалі рід Crataegus за А.Редером складається з 29 серій: Aestivales Sarg., Anomalae Sarg., Apiifoliae, Azaroli (Orientales Zabel), Bracteatae Sarg., Brevispinae Beadle (Brachyacanthae Sarg.), Coccineae, Cordatae Beadle, Crus-galli, Cuneatae Rehd., Dilatatae Sarg., Douglasianae Eggl. (Douglasii), Flavae, Intricatae Sarg., Macracanthae (Tomentosae Sarg.), Mexicanae, Microcarpae, Molles Sarg., Nigrae (Pentaginae C.K.Schneid.), Oxyacanthae, Parvifoliae (Uniflorae Beadle), Pinnatifidae Zabel, Pruinosae Sarg. (включно з Silvicolae Beadle), Punctatae, Rotundifoliae Eggl., Sanguineae Zabel, Tenuifoliae Sarg., Trifoliae Beadle та Virides Beadle.

Пізніше інші систематики незначно відхилялись від цієї схеми, виключаючи або додаючи декілька нових груп. Так, О.М.Полєтіко [163], яка обробила рід Crataegus для монументального видання "Деревья и кустарники СССР", використала розподіл видів глоду за А.Редером, не включивши деякі з тих груп, до яких входили види, що не були інтродуковані на територію колишнього СРСР. Натомість вона долучила секцію Henryanae Sarg., до якої входять теплолюбні китайські види глоду, що не були інтродуковані на територію СРСР, але які було б бажано випробувати. Взагалі нею були описані представники 25 секцій роду Crataegus. Р.Е.Циновскіс [224, 225], який розробив найобширнішу схему роду Crataegus, виділив як самостійну секцію Silvicolae, додав секції Calpodendra (Kruchke) Cin., Henryanae, Jozanae Cin. та перевів секцію Apiifoliae у синонім секції Microcarpae. Отже, види глоду були розподілені ним між 32 секціями.
Усі систематики намагалися зробити свої схеми більш-менш філогенетичними, але через брак даних вони мали доволі штучний характер [224]. Палеонтологічні дані вказують на первинний характер видів глоду з сильною розчленованістю листкової пластинки, що дозволяє намітити шляхи еволюції видів глоду. К.Шнайдер [360] вказував, що примітивніші види мають розрізні листки, багаточленні андроцей і гінецей. Він також вказав на деякі особливості жилкування листків та морфології черевного боку кісточок, які дають змогу відокремити еволюційно молодші північноамериканські види від прадавніших глодів Старого Світу. Північноамериканські глоди становлять настільки відокремлену групу, що нещодавно їм надано підродовий статус - subgen. Americanae A.El-Gazzar [297].
Викопні рештки видів глоду знайдені в обох земних півкулях, що свідчить про відносно раннє вичленування роду Crataegus з підродини Maloideae. У крейдяному періоді сучасні Евразія і Північна А