Ви є тут

Ріст та формоутворення довгих кісток скелету при загальному зневодненні залежно від типу вегетативної нервової системи

Автор: 
Ющак Михайло Васильович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U001682
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Наше дослідження проведено на 108 білих безпородних лабораторних щурах-самцях віком 2,4 - 2,6 місяців масою 180-210 г. Такий вибір пов'язаний з функціонуванням епіфізарного хряща і ростом довгих кісток протягом всього життя тварин [70], високою швидкість обмінних процесів [108] та близькими до людини загальними показниками водно-сольового обміну. Такі властивості дозволяють протягом незначного періоду прослідкувати закономірності росту та формоутворення скелету та спрогнозувати розвиток порушень водно-сольового гомеостазу у людини на основі одержаних експериментальних даних.
Усі тварини були поділені на підгрупи в залежності від вихідного стану вегетативної нервової системи, яку визначали математичним аналізом серцевого ритму, при проведенні інтервалокардіографії за методикою Р.М. Баєвського з співавтором [14]. Зняття кардіограми проводили у спеціально сконструйованих касетах вранці (з 9 до 11 години) після 5-хвилинного перебування тварини в горизонтальному положенні при спокійному диханні. Для розрахунку використовувалося 100 знятих кардіоінтервалів у ІІ стандартному відведенні. За критерії оцінки вегетативного статусу були використані показники варіаційного розмаху ((?Х) - різниця між максимальним і мінімальним інтервалом R-R); моди ((Мо) - величина тривалості інтервалів R-R, що найчастіше зустрічаються); амплітуди моди ((АМо) - кількість інтервалів R-R, відповідних значенню моди); індекса напруження регуляторних систем ((ІН) - індекс напруження Р.М.Баєвського); коефіцієнти варіації ((КВ) - ступінь варіативності значень кардіоінтервалів (відображає сумарний ефект регуляції ритму ВНС); індекси вегетативної рівноваги ((ІВР) - відношення, що існує між активністю симпатичного і парасимпатичного відділів ВНС і визначається за співвідношенням амплітуди моди до варіаційного розмаху (АМо/?Х).
Розподіл експериментальних тварин за вихідним станом ВНС проводили на основі величини інтегрального показника (ІН). Для цього вираховували: середнє арифметичне (Х), максимальну величину R-R (Xmax), мінімальну величину R-R (Xmin), коефіцієнт ексцесу (Ex), коефіцієнт асиметрії (As). Побудову гістограми проводили за стандартною методикою [32, 58]. Ширина інтервалу гістограми мала дві вершини. Якщо взяти, що кожна із величин відповідає крайнім значенням вегетативної регуляції у даній групі тварин, то діапазон між найбільш вираженими вершинами відповідає урівноваженому типу вегетативної регуляції.
Першу групу склали експериментальні тварини з переважанням впливів симпатичного відділу вегетативної нервової системи (з вираженою симпатикотонією - (42 % від усіх тварин), другу групу - тварин - з урівноваженим впливом обох відділів ВНС (34 % тварин) і третю групу тварин - з переважанням парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи (з вираженою парасимпатикотонією - (24 % тварин) (рис. 2.1). Отже чином, для відбору експеримент проведено на 108 білих безпородних лабораторних щурах-самцях.
Відповідно до моделі експерименту кожну з трьох груп поділили на дві підгрупи: 18 - контрольні (інтактні) та 18 - експериментальні. Контрольні тварини перебували у звичайних умовах віварію і утримувалися згідно принципів Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей (Страсбург, 1985), ухвали Першого національного конгресу з біоетики (Київ, 2000).

Рис. 2.1. Розподіл тварин за вихідним станом вегетативної нервової системи у відсотках

Експериментальних тварин піддавали впливу загального зневоднення трьох ступенів (легкого, середнього та тяжкого). Експериментальна модель загального зневоднення організму поставлена за методикою В.Д. Соболевої [38], при якій харчовий раціон тварин складався з висушеного вівса і абсолютного обмеження води. При постановці експерименту користувалися загальноприйнятою класифікацією загального зневоднення організму, згідно якої розрізняють три її ступені: I - легкий ступінь (дефіцит води в організмі складає 2 - 5 % від маси тіла); II - середній ступінь (кількість води в організмі менша за норму на 5 - 10 % від маси тіла); III - тяжкий ступінь або сублетальний (дефіцит води в організмі більший за 10 % від маси тіла) [63].
Кількісний розподіл тварин в групах представлений в таблиці 2.1.
Тривалість експерименту становила 10 діб. Тварин виводили з експерименту під ефірним наркозом методом декапітації з наступним скелетуванням і подальшим виділенням плечових кісток. Після чого кістки промивали дистильованою водою і просушували листками фільтрувального паперу. Кістки зважували на аналітичній вазі ВЛР-200 другого класу точності.
Таблиця 2.1
Розподіл тварин в експерименті загального зневоднення

Група тваринМодельТривалість
та кількість тварин при виведенні з експериментуЗагальна кількість тварин3 доби6 діб10 дібЗ вираженою симпатико-тонієюЗагальне зневоднення організму66618Контроль (інтактні тварини)66618З урівнова-женим впливомЗагальне зневоднення організму66618Контроль (інтактні тварини)66618З вираженою парасимпа-тикотонієюЗагальне зневоднення організму66618Контроль (інтактні тварини)66618Всього108
Остеометрію проводили за W. Duerst [186] з точністю до 0,01 мм. Вимірювались такі показники: довжина кістки, ширина проксимального епіфізу, ширина середини діафізу і ширина дистального епіфізу, передньо-задній розмір середини діафізу.
Мікроскопічно вивчали проксимальний епіфізарний хрящ довгих кісток, губчасту та компактну речовину діафіза. Для цього брали фрагменти кістки із ділянок епіфізів і середини діафізів, котрі фіксували в 10 % розчині нейтрального формаліну, декальцинували трилоном Б.
Виготовляли гістологічні зрізи товщиною 10-15 мкм, які забарвлювали гематоксиліном та еозином, а також за Ван-Гізон. При дослідженні епіфізарного хряща використовували класифікацію його зон за В.Г. Ковешніковим [87].
Морфометричні дослідженн