Ви є тут

Біостратиграфія середньо- та верхньоміоценових відкладів Південної України за остракодами

Автор: 
Бондар Олеся Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U001802
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СТРАТИГРАФІЯ МІОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПАЛЕОНТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗА ОСТРАКОДАМИ
Міоценові відклади широко розповсюджені в Південній Україні. Для цієї території притаманна фаціальна різноманітність осадових утворень, що пов'язано з структурно-тектонічною будовою, тому доцільним є виділення районів, які відрізняються один від одного наявністю різних структурних елементів, характером зміни фацій та потужностей, палеонтологічною характеристикою. Таким чином, нами проведені дослідження остракодової фауни з відкладів нижнього (тархан), середнього (чокрак, караган, конка, сармат), верхнього (сармат, меотис, понт) міоцену, розкритих рядом свердловин та зустрінутих у відслоненнях на території Північного Причорномор'я, південного схилу Українського щита та Криму (Альмінський, Центральний, Північний, Індольський райони, Керченський півострів) (рис. 2.1). Районування прийнято згідно з роботами [36, 214].
2.1. Нижній міоцен
2.1.1. Т а р х а н с ь к и й р е г і о я р у с. Приймається у обсязі камишлацьких, власне тарханських та юраківських верств [176]. До складу останніх у повному об?ємі включено спіріалісові глини. Схема співставлення даних осадків наведена на рис. 2.2.
Найбільш повні розрізи тарханських відкладів спостерігаються на території Криму, де на Керченському півострові встановлено гіпостратотип
тарханського регіоярусу [75].
Представницькі у кількісному та таксономічному відношенні комплекси фауни остракод вивчені в тарханських утвореннях Альмінської западини. Матеріалом для досліджень послужив керн свердловин 6-ск (2 км на південний захід від с. Прудового), 7-ск (3 км на південь від с. Кольчугино), 42 (с. Миколаївка).
Згідно з отриманими та літературними даним [32, 95] у Альмінській западині породи тарханського регіоярусу залягають на майкопських глинах та перекриваються мілководними осадками чокрака або карагану. Св. 6-ск розкриті осадки тархану s.str., які утворені зеленувато-сірими глинами з гніздами піриту, глауконітом. Потужність глин до 4,5 м. Тут спостерігається майже мономорфний комплекс остракод з Cаrinocythereis elengatissima (L n k l.), що супроводжується одиничними Leptocythere cf. stabilis (S c h n.) та Cytheridea mulleri (M u n s t.).
Вищезалягаючі юраківські верстви, вивчені по св. 6-ск та 7-ск, представлені зеленувато-сірими та світло-зеленими глинами потужністю від 0,6 до 5,0 м та охарактеризовані більш багатою та різноманітною фауною остракод: Pontocypris vitrea S u z., Bythocythere cristata S c h n., Cytherura filicata S c h n., Paracytheridea reussi S c h n., Loxoconcha carinata L n k l., L. carinata alata S c h n., Cytherideis cf. brodiana L n k l., Leptocythere stabilis S c h n.), Pseudobythocythere dromas (S c h n.), Trachyleberis spinulosa (R e u s s), T. cf. dentata M u l l., T. cf. tamaniensis S c h n., Carinocythereis elegantissima (L n k l.), Xestoleberis lutrae S c h n., X. aff. tumida (R e u s s), Ilyocypris vassoevichi S c h n., Cytheridea mulleri (M u n s t.).
Трохи інші від вищеописаних породи тархану досліджені по св. 42, якою розкриті середньо - та верхньотарханські осадки. Перші складаються глинами зеленими алевритовими (місцями з плямами озалізнення) з поодинокими екземплярами Pseudobythocythere cf. dromas (S c h n.), Eucythere aff. tamanica S c h n. Потужність відкладів 2,0 м.
Юраківські верстви представлені мергелями зеленувато-сірими, слабкопіщаними потужністю до 10,0 м з масовими черепашками остракод. На додаток до комплексу з одновікових шарів св. 6-ск та 7-ск тут установлені Eucythere aff. tamanica S c h n., Pontocyprys suzini S c h n., Loxoconcha aff. bairdi M u l l., L. ex gr. tamarinda J o n e s, L. variolata B r a d y, L. ovata S c h n., Callistocythere aff. canaliculata (R e u s s), C. daedalea (R e u s s).
Відзначимо, що відсутність у досліджених розрізах нижньої частини тархану можна пояснити недостатньою вивченістю та поганою фауністичною насиченістю підстелюючих утворень майкопу. Можливо, до камишлацьких верств слід відносити розкриті свердловинами в Альмінській западині зелені піритизовані глини з кременистими організмами (радіоляріями, спікулами губок), що залягають під фауністично охарактеризованими тарханськими відкладами та складають з ними літологічно єдину товщу, яка різко відрізняється від нижчезалягаючих майкопських порід. Однак, дане припущення потребує подальших детальних досліджень.
В Індольському районі, в зоні зчленування Рівнинного Криму та Керченського півострова (на Акманайському перешийку), св. 513 (0,25 км на північний захід від с. Ячмінне) вивчено більш повний розріз тарханських відкладів. Вони представлені товщею відносно однорідних зеленувато-сірих алевритових глин, які залягають на осадках майкопської серії з піритизованими діатомеями і поодинокими форамініферами та перекриваються вапняками чокрацького віку. В даному районі виділяються всі три підрозділи тарханського регіоярусу. Камишлацькі верстви вміщують одиничні остракоди Pseudobythocythere dromas (S c h n.) та Cytherіdea mulleri (M u n s t.), а також птероподи, форамініфери, моховатки. Потужність 8,5 -9,0 м.
Відклади тархану s. str. охарактеризовані численними Pseudobythocythere dromas (S c h n.), а також поодинокими Cytherіdea mulleri (M u n s t.), Leptocythere stabilis (S c h n.), Cytherideis cf. brodiana L n k l. Ориктоценоз доповнюють спіратели, форамініфери, моховатки, трубки хробаків Pectinari