РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛIДЖЕНЬ
2.1 Загальна характеристика груп дослідження
Комплексне дослідження пацієнтів проводилося на базі 5-ї клінічної лікарні м. Львова та міського діагностично-лікувального кабінету "Pulmis". При формуванні груп хворих на бронхіальну астму ми керувались клінічною класифікацією за ступенем тяжкості перебігу, викладеною в "Інструкції про діагностику, клінічну класифікацію та лікування бронхіальної астми", затвердженій наказом МОЗ України № 311 від 30.12.99 та № 499 від 28.10.03 [40]. Враховуючи показання до лікування хворих на БА в камерах штучного мікроклімату, наведені в методичних рекомендаціях [14, 34], обстежено 108 пацієнтів віком від 18 до 59 років (63 жінки та 45 чоловіків) з верифікованим діагнозом атопічної (50 осіб) та інфекційно-залежної (58 осіб) форм БА інтермітуючого, легкого і середньої важкості персистуючого перебігів у фазі неповної ремісії. Контрольну групу склали 20 здорових волонтерів донорів крові у віці 20 - 25 років (11 чоловіків та 9 жінок).
Окрім форми БА і тяжкості перебігу, визначався стан неспецифічної чутливості та реактивності дихальних шляхів пацієнтів у стандартизованому провокаційному тесті з гіпоосмолярним аерозолем дистильованої води. Про реакцію дихальних шляхів судили по зміні об'єму форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ1), що є показником легеневої функції першого вибору при провокаціях у клінічній практиці .
Оскільки аналіз індивідуальних значень tg? нахилу кривої "доза - реакція", побудованої в процесі проведення бронхопровокаційного тесту, що характеризує стан реактивиності бронхів, виявив поміж хворих осіб як з високою ( tg? в діапазоні 0,62 ? 0,84) так і з низькою (tg? в діапазоні 0,09 ? 0,34) вихідною гіперреактивністю бронхів до аерозолю води, ми вирішили за доцільне сформувати групи з урахуванням не тільки тяжкості перебігу захворювання, але й вихідної гіперреактивності на гіпоосмолярну провокацію. Таким чином, групи І А (n = 16), ІІ А (n = 20), III A (n = 22) склали відповідно особи інтермітуючого, легкого та середньої тяжкості персистуючого перебігів БА у фазі неповної ремісії з вихідною високою ГРБ на ГОП, а групи І Б (n = 14), ІІ Б (n = 18), ІІІ Б (n = 18) - хворі вже визначених груп тяжкості та низьким діапазоном значень tg?.
Галотерапія проводилася згідно інструкції з використання камери штучного мікроклімату [14, 34] з однаковою сумарною експозицією мікрокліматичного середовища на хворих усіх груп. У перший день лікування пацієнти перебували в камері 10 хвилин, у другий - 20 хвилин, на третій - 40 хвилин і на четвертий - 60 хвилин. Таким чином, галотерапевтичні сеанси перших днів мали характер адаптаційних процедур, під час адаптаційних процедур у деяких хворих погіршувався стан, що проявляється появою кашлю, нападів ядухи, сухих свистячих хрипів і зниженням показників бронхіальної прохідності. Для одержання більш високого терапевтичного ефекту хворі додатково перебували в умовах високоіонізованого середовища по 10-15 хвилин щоденно через годину після основного сеансу. У подальшому, під час наступних 16-ти сеансів при відсутності бальнеореакції хворі знаходилися в камері щоденно по 2 години. У період лікувального сеансу пацієнтам проводиться колективна психо- і мелотерапія з елементами дихальної гімнастики.
2.2 Загальноклінічні та функціональні методи дослідження
Загальноклінічні методи дослідження включали детальне вивчення анамнезу захворювання, з урахуванням характеру і сезонності симптоматики, дебюту хвороби, супутньої легеневої патології та патології верхніх дихальних шляхів, алергологічного анамнезу. При об'єктивному обстеженні враховувались дані загального огляду та фізикальних методів дослідження органів дихання: пальпації, перкусії і аускультації. Функцію зовнішнього дихання оцінювали за діаграмою "потік-об'єм" при проведенні комп'ютерної спірографії.
Визначення реактивності дихальних шляхів при клінічних дослідженнях дає цінну інформацію в доповнення до клінічної симптоматики, спірометрії та пікфлоуметрії. Повторні визначення реактивності бронхіального дерева використовували з метою об'єктивної оцінки ефективності стосованого лікування. Для дослідження реактивності дихальних шляхів застосовано стандартизований інгаляційний провокаційний тест з аерозолем дистильованої води, проваджений згідно офіційного бюлетня Европейського респіраційного товариства [13]. Інгаляційні провокаційні проби здійснювалися на комп'ютерному спірографі "MasterScope" фірми "Jaeger". Процедура дослідження була наступною: після 15- хвилинного відпочинку, під час якого пацієнту пояснювалися правила поведінки при проведенні дослідження, визначалася функція зовнішнього дихання. Інгаляції проводили при спокійному довільному диханні пацієнта в положенні сидячи. Експозиція аерозолю, масовий середній аеродинамічний розмір крапель якого 2-10 мкм, з кожною наступною інгаляцією подвоювалася. В інтервалі після першої 30-секундної інгаляції, як і після наступних (одно-, дво- та чотирихвилинної тривалості), визначався об'єм форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ1), за яким судили про реакцію дихальних шляхів. Дані, одержані в ході проведення провокаційного тесту заносилися в таблицю протоколу дослідження (табл. 2.1).
Пробу припиняли після досягнення 20 % зниженння ОФВ1 порівняно з вихідними значеннями або після чотирьох інгаляцій. Порогова доза (ПД20), за якої досягається зниження ОФВ1 на 20 % від початкового рівня, характеризувала чутливість бронхів. ЇЇ розраховували шляхом інтерполяції графіка "доза - реакція". Бронхіальну реактивність оцінювали за тангенсом кута ? нахилу кривої "доза - реакція" до осі абсцис. Зміну гіперреактивності бронхів (?tg?) оцінювали за різницею абсолютних значень tg? до та після галотерапії.
Таблиця 2.1
Схема протоколу проведення бронхопровокаційного тесту з аерозолем дистильованої води
П.І.П/б Стать Вік
Зріст Вага ОФВ1 (належний) ________
До проведення галотерапії
Дата Час ОФВ1 (перед провокацією) ________
Тривалість інгаляціїІнгаляційна
доза(мл)