Розділ 2. Експериментальне дослідження процесу соціальної адаптації старших
дошкільників засобами ігрової діяльності 67 - 163
2.1 Стан розв’язання проблеми соціальної адаптації дошкільників у сучасній
практиці суспільного й родинного виховання 67 - 101
2.2. Соціально-педагогічна технологія адаптації дітей до умов дошкільного
навчального закладу 102 - 148
2.3. Порівняльний аналіз результатів експериментальної роботи 149 - 163
Висновки до 2 розділу 164 - 166
Висновки 167 - 170
Список використаних джерел 171 - 187
Додатки 188 - 242
Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів
АРП – адаптаційно-розвивальна програма
ВР - високий рівень
ДНЗ - дошкільний навчальний заклад
ЕГ - експериментальна група
КГ - контрольна група
НР - низький рівень
СПТ – соціально-педагогічна технологія
СР - середній рівень
ХР - х-рівень
ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток сучасної дошкільної освіти є складовою загальної
концепції розвитку українського суспільства, що відображено в Конституції
України, державних програмах ,,Освіта” (Україна ХХI століття), ,,Діти України”,
концепції ,,Сім’я і родинне виховання”, Законі України ,,Про дошкільну освіту”,
Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Базовому
компоненті дошкільної освіти в Україні. Модернізація системи освіти, зміна
освітянської парадигми, масштабність та гострота соціальних, економічних,
культурних проблем потребують піднесення пріоритету суспільного дошкільного
виховання, формування в суспільстві розуміння ранніх етапів життя людини як
найвідповідальнішого періоду становлення особистості. Нова соціокультурна
ситуація і вимоги суспільства до особистості доводять, що сучасне покоління
дітей поступово зіткнеться з необхідністю оволодіти наукою виживання на основі
розвитку соціально-психологічних засобів пристосування до різноманітних, в тому
числі й екстремальних ситуацій. Отже, діти мають практикуватися у входженні до
соціального середовища, розвивати в собі мобільність, гнучкість поведінки,
адаптивні механізми (І. Д. Бех, І.П. Печенко та ін.).
Адаптація [від лат. adaptatio - пристосування] є комплексним явищем соціального
буття особистості, універсальною властивістю людини, яка забезпечує засвоєння
нею соціально корисних стандартів поведінки, ціннісних орієнтацій, гармонізацію
взаємозв’язків з новим соціальним середовищем (А.П. Авцин, Ю.А.
Александровський, Ф.Б. Березін, І.О. Зотова, І. А. Мілославова, Б.Г. Паригін,
Г.І. Царегородцев та ін.).
Соціальна адаптація – специфічна форма соціальної активності, пов’язана зі
входженням та приведенням об’єктивних і суб’єктивних особливостей особистості у
відповідність до нових соціальних умов (Д.А. Андреєва, В.П. Казначеєв, О.Л.
Кононко, В.Г. Слюсаренко, А.В. Фурман). Розробники Базового компонента
дошкільної освіти розглядають соціальну адаптацію як інтегральний показник
здатності дитини виконувати належні біологічні, психологічні функції та
соціальні ролі у колективі як основне призначення сім’ї та дошкільного
навчального закладу, при цьому увага педагогів акцентується на необхідності
тісної взаємодії основних соціальних інститутів у процесі адаптації
особистості.
Старший дошкільний вік – кінцевий етап початкової ланки соціалізації дитини на
рівні дошкільного навчального закладу. На цьому етапі відбуваються суттєві
зміни в її житті. Прихід в дитячий садок потребує від дитини оволодіння
системою таких складових соціальної адаптації як: уміння прилаштовуватися до
життя у нових соціальних умовах, усвідомлення нової соціальної ролі
"Я-дошкільник", розуміння нового періоду свого життя, особистісна активність у
встановленні гармонійних зв’язків із соціальним оточенням, дотримання певних
правил групи, що потребує вміння унормовано поводитися, відстоювати власні
думки, позицію (Н.Д. Ватутіна, О.Л. Кононко, С.М. Курінна, І.П. Печенко та
ін.). ,,Опанування наукою життя – основна потреба дитини, яку вона прагне
задовольнити. Це вимагає від неї вміння не лише виживати за швидкоплинних умов
навколишнього середовища, а й жити на повну силу, реалізувати свій потенціал,
досягати злагоди з довкіллям, знаходити своє домірне місце у суперечливому
світі” (О.Л. Кононко).
Пріоритетну роль у забезпеченні адаптації дитини до нових соціальних умов
відіграють родина та дошкільний навчальний заклад. Наукові дослідження
свідчать: родина є первинною та неодмінною передумовою формування здорової,
емоційно стабільної, життєздатної, творчо зорієнтованої особистості. Саме у
колі сім’ї виникають перші соціальні зв’язки малюка; в родині він активно
сприймає та засвоює життєві взірці, суспільні норми, звички та традиції того
суспільного прошарку, до якого належить його родина; залучається до діяльності
(Т.Ф. Алєксєєнко, М.Г. Боришевський, О.М. Докукіна, В.К. Котирло, Л.Ф.
Островська, В.Г. Постовий, С.П. Тищенко та ін.).
Останнім часом виховний вплив сім’ї на дитину значно послабився. Деякі
дослідження свідчать про те, що різноманітні відхилення у стосунках батьків та
дітей, порушення умов розвитку дитини, емоційна депривація і фрустрація потреб
призводять до затримки росту, серйозних порушень в особистісному розвитку
дитини, а в особливо тяжких випадках – до утворення негативних емоційних
установок та руйнівних тенденцій, які за несприятливих умов починають
домінувати і зумовлюють дезадаптивні, деструктивні форми поведінки (А. Адлер,
Н. Авдєєва, Г. Бреслав, К. Хорні, К. Юнг та ін.).
Це свідчить про те, що соціально-виховні інсти