Ви є тут

Комунікативна природа смислу

Автор: 
Матюшина Інна Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
3407U002008
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ КОМУНІКАТИВНОСТІ СМИСЛУ ТА ЇЇ МІСЦЕ У МЕТОДОЛІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ СМИСЛУ 85
2.1. Системне подання процесу продукування смислу. Методологічна
оцінка "менталістської" парадигми 94
2.1.1. Концепт, структура і субстрат системи смислоутворення 97
2.1.2. Методологічні наслідки системного подання
процесів смислоутворення. Оцінка "менталістської"
парадигми 113
2.2. Розуміння смислу як підсистема мовленнєвої комунікації.
Методологічна оцінка "лінгвоцентрістської" парадигми 120
2.2.1. Системна модель системи розуміння 120
2.2.2. Методологічні наслідки системного подання розуміння смислу.
Оцінка "лінгвоцентрістської" парадигми 132
2.3. Системна модель комунікативного смислу. Комунікативна
парадигма дослідження смислу та її можливості 137

2.3.1. Загальна характеристика комунікативної парадигми
дослідження смислу 137
2.3.2. Системна модель комунікативного змісту: синтез
комунікативного смислу 144
2.3.3. Методологічні наслідки прийняття комунікативної
парадигми смислу 163
2.3.4. Місце комунікативної парадигми дослідження смислу в
сучасній методології наукового пізнання 171
ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Функціонування поняття "смисл" давно вийшло поза межі філологічних дисциплін, де воно завжди асоціювалося з мовою, зі знаковими структурами.
Розширення сфери впливу знакових процесів, інформатизація суспільства привели до росту багатомірності змісту поняття "смисл", що саме по собі вимагає вивчення, аналізу й оцінки. Розвиток теорії, методології й технології інформаційних процесів, що пронизують всі сфери життя сучасного суспільства, і, як стверджують фахівці, ведуть до формування особливої реальності, подібної до сфери природи, - інфосфери, - не витиснув й не знецінив старого, недостатньо чіткого поняття смислу. Навпаки, воно дістає нові імпульси для свого розвитку; воно стає одним із центральних понять у низці гуманітарних наук (неориториці, мистецтвознавстві, лінгвістиці тексту, культурології, семіотиці тощо). Логіка розвитку понять "смисл" й "інформація" все частіше поєднує їх; вони незбагненним образом зближаються, майже ототожнюються в одних контекстах і вважаються несумісними в інших.
З огляду на герменевтичні наукові погляди, носієм смислу може бути будь-який об'єкт, будь-яка ознака, будь-яке відношення в об'єкті - за певних умов. Що це за умови? І чи існує щось спільне в різних значеннях слова "смисл"? Нас цікавить смисл фрази, смисл тексту, смисл символу й - сенс життя, смисл вчинку, смисл політики, смисл "знакових подій", універсальні смисли-концепти культури, що організують життя суспільства. Чи можна все це підвести під одне поняття? Якщо так, то якими методами варто вивчати смисл?
Категорія смислу є центральною в літературі, присвяченої проблемі розуміння. Розуміння трактується як "з'ясування", "приписування", "встановлення" "реконструкція" смислу. Але що таке смисл - залишається, як правило, за кадром. Якщо "розуміння" - філософська категорія, то й "смисл" повинен бути філософською категорією.
Поняття смислу виконує важливі методологічні функції в цілому ряді інформаційних наук, значущість яких у світі зростає (семіотика, логіка, інформатика, лінгвістика, теорія комунікації тощо).
Соціальне значення аналізу цього поняття зумовлено зростаючою потребою у взаєморозумінні людей, у формуванні внутрішньокультурного й міжкультурного смислового простору (смислового поля), що забезпечує саму можливість взаєморозуміння людей, які говорять різними мовами, мають різні релігійні погляди, належать до різних культур.
Широкий і все зростаючий загальний інтерес до категорії смислу не може не викликати підвищеної уваги до неї філософів. Результати досліджень лінгвістики, логіки, семіотики, філософії, що стосуються відповіді на питання: "що таке смисл?", піддаються ретельному аналізу й всебічній оцінці у філософських працях, спеціально присвячених цій проблемі. Досить назвати деякі з них: Р.Й. Павільоніс "Проблема смислу" (1983); С.О. Васильєв "Синтез смислу при створенні й розумінні тексту" (1988); Н.Б. Вяткіна "Смисл й онтологія в логіці" (1991); Ж. Дельоз "Логіка смислу" (1995); В.О. Подорога "Вислів й смисл. Ландшафтні світи філософії: С.Кіркегор, Ф.Ніцше, М. Гайдегер, М.Пруст, Ф.Кафка" (1995); "Подія й смисл (сінергетичний досвід мови)" (1999); "Квадратура смислу: Французька школа аналізу дискурсу" (2002), С.С. Гусєв "Смисл можливого" (2004), Л.О. Дьоміна "Парадигми смислу" (2005), Л.О. Дьоміна "Трансформація парадигми смислу в аналітичній філософії" (2006) та ін.
У цих та інших працях триває розвиток фундаментальних концепцій смислу, що закладені Г.Фреге й Л.Вітгенштейном і дотепер конфронтують одна з од