РОЗДІЛ 2
ФОНЕТИКО-МОРФОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ АРХАЇЗАЦІЇ МОВИ
2.1. Фонетичні засоби архаїзації мови
Знання фонологічної історії мови є фундаментальним для адекватного та детального опису її фонетичного розвитку [70; 197], адже, як зазначає В. К. Журавльов, "діахронічний компонент є об'єктивним показником цілісності фонологічної концепції" [70, с. 20]. Фонетичний розвиток та природа, порядок й хронологія фонологічних змін, які відбувались у мові, надзвичайно важливі для її дослідження. Для пізнання фонетики грецької мови зроблено вже досить багато цінного у наукових розвідках (праці Я. М. Боровського [21], А. Ч. Козаржевського [95], Дж. Мултона [240], А. Робертсона [248], Р. Такера [265], С. Теодорсона [259], М. Фасмера [193], П. Шантрена [207], О. С. Широкова [209] та інших). Незважаючи на це, ще й зараз важко сподіватися повного відновлення вимови грецької мови елліністично-римського періоду.
Койне, яка використовувалась за межами території її первісного поширення, була досить уніфікованою формою мови, але вона, як зазначає С. Теодорсон, мала принаймні дві фонологічні підсистеми: інноваційну та консервативну [259]. У розмовній мові на всій грекомовній території з класичного аттичного діалекту розвинулась інноваційна фонологічна підсистема (розвиток її не обмежувався певними фіксованими правилами чи канонами), консервативна ж підсистема, пов'язана більше з писемною фіксацією мови, пильно оберігалась езотеричними групами пуристів впродовж багатьох століть. Дослідження С. Теодорсона показало, що консервативна фонологічна підсистема займала у елліністичні часи більш сильну позицію, ніж інноваційна. Це пояснюється тим, що в елліністичних Афінах як центрі філософської та риторичної освіти були сприятливі для консерватизму і пуризму умови.
В період койне ані в Афінах, ані у негрецьких регіонах елліністичного світу консервативна система не змогла ліквідувати інноваційну, а змушена була прийняти деякі її моделі [259, с. 111]. У римський та візантійський періоди відбувається подальше накопичення розбіжностей між усною мовою, для якої характерна була інноваційна фонологічна підсистема, та писемною, в якій дотримувались норм класичного аттичного діалекту.
Паралельне функціонування розмовної та писемної койне зумовлювало взаємну інтерференцію інноваційної та консервативної фонологічних підсистем. Розвиток літературної койне, яка використовувалась, зокрема, в історіографії, був досить уніфікованим, адже вона була пов'язана, переважно, з писемною фіксацією мови. Уніфікована писемна мова зробила вагомий внесок у стандартизацію розмовної мови, адже писемність була досить поширеною в елліністичний період по всій території Греції, а декламація в той час використовувалась вже не так часто, як, наприклад, у класичний період. З одного боку, використання літературної койне в усному мовленні сприяло тому, що консервативна фонологічна підсистема певною мірою "стримувала" дискретний розвиток фонетичної системи розмовної койне у різних регіонах грекомовної території (цілком вірогідним видається припущення С. Теодорсона про те, що саме завдяки цьому розмовна койне, на відміну від, наприклад, латини, не розділилась на окремі мови, що було б природним з огляду на її поширення у всьому грекомовному світі [259]). З іншого боку, розмовна койне, яка використовувалась у повсякденному вжитку, стала джерелом фонетичних інновацій у літературній койне. Внаслідок такої взаємної інтерференції у літературних пам'ятках елліністичного періоду з'являються фонетичні варіанти, характерні для розмовної мови; фонетичні зміни, які відбувались у процесі розвитку розмовної грецької мови початку тисячоліття, знайшли відображення в орфографії.
Однак пуристичні аттикізуючі тенденції, які панували у цей період, сприяли тому, що письменники намагались уникати вживання у своїх творах фонетичних варіантів, які були результатом впливу розмовної мови на літературну, тому намагались відновити архаїчні фонетичні варіанти, характерні для класичного аттичного діалекту, які не збереглися ані в консервативній фонологічній підсистемі, ані, тим більше, в інноваційній. Таким чином відбувалася свідома архаїзація мови на фонетичному рівні як протидія інноваційним процесам у мові.
Елліністично-римський період грецької мови характеризується активними фонетичними процесами, у той час як орфографічні норми залишаються незмінними. Відбуваються значні зміни у вокалізмі: втрачається протиставлення голосних за довготою / короткістю, завершується монофтонгізація дифтонгів ??, ??, ?? (наслідком чого стала, зокрема, однакова вимова голосних та дифтонгів ?? ??? ?? у монофтонгові?[i:]; вимова ?? та ? як [u:]; вимова ???та ??як [?:]; втрата підписної ? у невласних дифтонгах ?(? ?( тощо) та консонантизація дифтонгів ??, ??. Таким чином порушується давня система дифтонгів.
Унаслідок зміни системи вокалізму змінюється характер наголосу, який тепер виділяє наголошений склад не тоном, як у попередні періоди (музичний наголос), а силою вимови наголошеного складу (експіраторний наголос), що супроводжується зміною тривалості наголошеного складу, а тому часто наслідком цього є синкопа та асиміляція.
У елліністичний період рідко використовується елізія, красис, асиміляція, дисиміляція; поширене приставне -?.
2.1.1. Фонетико-дистрибутивні зміни
Однією з фонетичних рис, яка мала різне вираження у діалектах давньогрецької мови, було збереження чи уникання гіату. Так, гіат був поширений в іонійському діалекті, а аттичний намагався йому запобігти. Засобами запобігання гіату на стику слів в аттичному діалекті були, зокрема, елізія (апокопа та афереза), рухомі приголосні (які з'являються у певних формах залежно від фонетичного оточення слова) та красис (злиття кінцевого голосного одного слова з початковим голосним іншого). Слід відзначити, що значний вплив на фонетику койне мала фонологічна система іонійського діалекту, і саме тому в койне допускається гіат (на противагу нормам аттичного діалекту). Для койне характерне, як с