Вы здесь

Імідж політичного лідера в контексті розвитку української політичної культури: особливості формування та механізми реалізації

Автор: 
Денисюк Світлана Георгіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U002292
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА

2.1. Політична культура суспільства та імідж політичного лідера:
діалектика етико-орієнтаційної легітимації

Розглядаючи особливості формування іміджу політика, слід відзначити значний вплив на цей процес політичної культури, яку прагнуть формувати і контролювати різні політичні сили. Безперечно, політична культура українських громадян - це та загальна основа, яка дозволяє формувати різноманітні варіанти іміджу політичного лідера. Більш того, вона являє собою відповідні межі, які вміщують формат того чи іншого іміджу політичного діяча. Тому питання про те, якою вона є сьогодні - вельми актуальне в плані дисертаційного дослідження.
Спочатку коротко визначимось із сутністю цього поняття. Іноді воно помилково прирівнюється до "політичної етики", тобто поведінки політиків у тій чи іншій ситуації [105]. Як відомо, політична культура характеризує рівень політичної освіченості, активності та зацікавленості політикою різноманітних прошарків суспільства і є невід'ємною частиною їх загальної культури. Отже, цілком можливо припустити, що створення іміджу політичного діяча, його характерних рис, знаходиться в прямій залежності від її стану, більш того, навіть "дозволяється" в плані формування певних іміджевих рис політика. Це є цілком очевидним тому, що імідж політичного лідера повинен бути адекватним сподіванням громадян.
В теоретичному аспекті існують різні підходи до інтерпретації і дослідження феномену політичної культури [106; 107; 108; 109; 110; 111]. Значні розходження в поглядах на одне й те ж явище пояснюються його складністю і недостатнім вивченням. У сучасній політологічній літературі зустрічається, за різними підрахунками, від сорока до двохсот визначень поняття "політична культура", іноді подібних, а іноді принципово відмінних за низкою критеріїв, що дозволяє диференціювати їх за такими підходами: психологічний (школа Г.Алмонда), комплексний узагальнений (Д.Мервік, Р.Такер, Л.Дітмер), об?єктивістський (нормативний) (Л.Пай, Д.Пол), евристичний (С.Хантінгтон), соціопсихологічний (Р.Карр, Д.Гарднер, Ю.Тихомиров), аксіологічний та в його межах бінарний [112, с. 230]; суб'єктивний, біхевіористський, культурологічний [112, с. 205].
Відомо, що піонерами в галузі вивчення політичної культури є американські політологи Г.Алмонд і С.Верба. Так, російський науковець М.Фарукшин визначає її як "сукупність стереотипів політичної свідомості й поведінки, властивих даній соціальній спільності" [113]. Вважається, що культура є деякою даністю, але її складові елементи з часом змінюються. Як зазначав К.Гаджієв в праці "Введення в політичну науку", що "...будучи вираженням колективного... культура включає в себе спосіб життя народу, структуру і рівень матеріальних і духовних інтересів та потреб людей, рівень освіти, системи моральних норм поведінки" [114, c. 129].
Українські дослідники, автори колективної монографії "Політична культура населення України: результати соціологічних досліджень", Є.Головаха, Н.Паніна, Ю.Пахомов, М.Чурілов та І.Буров визначають політичну культуру як "сукупність поглядів, переконань, орієнтацій і зразків поведінки, що визначають ставлення людей до політичної сфери суспільства, рівень і спрямованість їх політичної активності" [115, с. 3]. Проте, політична культура в широкому розумінні - це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи [116]. Саме за її участю в суспільстві окреслюються "рамки" поведінки політичних суб'єктів, відбувається процес єднання та взаємодії великих груп громадян, політичних партій довкола певних політичних цінностей і суспільних стереотипів.
Всі ці ознаки сучасної української політичної культури з необхідністю слід враховувати при конструюванні у свідомості громадян України певного типу іміджу політичного лідера. Разом з тим, в даному випадку йдеться про те, на які особливості сучасної політичної культури, її основні компоненти, а разом із тим, особливості й політичної свідомості, як частину політичної культури, слід спиратися, формуючи імідж політичного лідера. Правильне розуміння цього є одночасно й відповіддю на запитання - якого політичного лідера хочуть бачити громадяни України.
Як відомо, політична культура формується впродовж десятиліть і століть, а не є піднесенням окремих років. На це звертає увагу науковець Б.Цимбалістий: "політична культура - це продукт історичного розвитку та досвіду народу. У випадку України цей досвід був гірким. Для того, щоб зрозуміти політичну культуру українців, треба звернути увагу на джерела впливу, які протягом історії стимулювали чи спиняли розвиток української політичної культури" [117, с. 78].
Сьогодні специфіка розвитку українського суспільства, на думку М.Ходаківського, полягає у "залишках старого радянського світогляду; націонал-романтичної ідеї; патерналізмі; реґіональному партикуляризмі; особистому інтересі" [118; 119]. За прогнозами аналітиків, даний трансформаційний період є значно тривалішим, ніж передбачалося і, як зазначає М.Михальченко, відбуватиметься поетапно [120, с. 254]. Все це, безумовно, впливає на стан політичної культури громадян України.
Разом з тим, поділимо загальну точку зору відносно того, що сучасне українське суспільство знаходиться в стані перехідного періоду від підданської до активістської культури (С. Верба), і саме тому в ньому паралельно співіснують старі і нові норми та принципи, що породжують певні парадокси у політичній свідомості громадян.
В.Ребкало зазначає стереотипи, що посилюють суперечності становлення демократичної політичної культури в Україні [121, с. 9-11].
1. Консервативно-етатична традиція, що завжди зумовлювала підтримку українцями сильної державної влади. У масовій свідомості держава ототожнювалась з інтересами всього суспільства, тоді як політичні партії, рухи - з його приватними інте