Вы здесь

Метарегіональна парадигма сучасної політичної регіоналістики.

Автор: 
Осельська Олена Сергіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U002308
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. ФОРМУВАННЯ МЕТАРЕГІОНАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ
В СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНИХ НАУКАХ
2.1. Передумови формування метарегіональної парадигми.

Сьогодні розгортається фаза світового розвитку, за якої держави в їх класичному розумінні втрачають провідні позиції на світовій політичній арені. Новий світовий порядок, що формується, уявляється не просто як чергова система міжнародних відносин, а як більш-менш цілісний світосистемний устрій, що базується на єдиній основі. Економіка, політика, право, соціальні відносини, моделі поведінки зовсім не стають тотожними, але набувають високого ступеню сумісності. Транснаціональні системи зв'язків, які розвиваються у різноманітних сферах життя, досить легко долають державні кордони, створюють нові спільності та інститути.
В результаті над національно-державним розподілом людського універсуму нависає оболонка "нового метарегіонализму". Ці метарегіони розривають географічні рамки, з'єднуючи провідних акторів тієї чи іншої ліги, не зважаючи на їх громадянство та національне походження. І справа не в тому, що в рамках нової системи країни отримують певний неосуверенітет, а в тому, що деякі з них втрачають властивість бути суб'єктом дій.
Розвиток науки також відбувається ривками, як зміна стадій, що пов'язується із становленням інформаційного суспільства із значною часткою "четвертого" інформаційного сектора економіки, що прямує за сільським господарством, промисловістю та економікою послуг. Капітал і праця, як основа індустріального суспільства поступаються місцем інформації та знанням в сфері інформаційних технологій, що призводить до заміни в інформаційному суспільстві класів соціально не диференційованими "інформаційними суспільствами".
Вивченням цих процесів займаються як іноземні, так і вітчизняні науковці, але всі існуючі дослідження є досить вузько спеціалізованими та не відображають всієї складності модифікації сучасного політичного простору. Так, наприклад, вивченням геоекономічного виміру сучасних політичних процесів займаються Ж.Атталі [9], К. Жан і П. Савона [64], М.Кастельс [66], Э. Кочетов та Г. Петрова [80-81], А.Мовсесян [109]. Культурологічний вимір та цивілізаційні закономірності сучасних змін розкриваються у працях А.Дж.Тойнбі [164-165], Е.Тофлера [166], С.Хантінгтона [176], І. Орлової [132], М. Жданова [48], В. Кузнецова [92-93]. Геополітичні аспекти та місце національної держави в сучасному політичному просторі досліджуються в роботах З.Бжезинського [14-16], А.Лейпхарта [96], В. Кувалдіна [91], О.Неклесси [116-127], Н.Осадчої [133], Ю.Павленка [136], А Самоварова [156] та ін.
Дана дисертаційна робота є спробою систематизувати існуючі напрацювання в цих галузях та запропонувати більш системний підхід до вивчення сучасної багатомірної реальності. Для цього необхідно дослідити об'єктивно існуючі процеси політичного, економічного, культурного та соціального характеру, які є передумовами формування метарегіонального політичного простору та їх вивченість у сучасних суспільних науках, оскільки саме метарегіональний вимір сучасних суспільних наук є джерелом формування метарегіональної парадигми.
Передумовами формування метарегіональної парадигми у сучасних суспільних науках є наступні процеси у політичній, економічній, культурній та соціальній площинах.
1. "Стихійна" глобалізація. За думкою культуролога Р. Робертсона реальний процес глобалізації розпочався у XVст. Найактивнішим він був у період з 1870р. і до середини XX століття [200, с.18]. Під глобалізацією він розуміє становлення світу як єдиного (спільного) простору. А рух до такого світу - як процес, що розпочався ще на ранніх етапах історії і нині став майже нездоланним.
У найзагальнішому вигляді глобалізація - це процес, що формує людство через зв'язки всіх видів і порядків. Вона є могутнім чинником, що впливає на еволюцію суспільства, економік і світового порядку, трансформує світ, визначаючи світову розшарованість, поступово руйнуючи відмінності між внутрішнім і зовнішнім, між політикою, економікою та культурою [43, с.28].
На думку Ю.В Павленка, "сутністю глобалізації є перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему" [136, с.48]. Він вважає, що ідея глобалізації була притаманна провідним країнам Заходу першої половини ХІХ століття, і саме в цей період вона стала поступово реалізовуватися в геоекономічному та геополітичному вимірах, зокрема через формування світового ринку та колоніальний перерозподіл світу. Ця ідея знайшла своє відображення у працях К. Маркса, Г. Спенсера, Ф. Ніцше, K. Ясперса тощо.
В основі глобалізації лежить історичний процес освоєння людиною всіх придатних для проживання просторів. Водночас з освоєнням планети, людство долає роз'єднаність, перетворюється на взаємозалежну цілісність. Цей процес супроводжується космополітичною універсалізацією та транскультуралізацією. Перша відображається у формуванні загальних рис в організації політичних, економічних і правових систем, способі життя, формах соціального спілкування, техніці і технологіях, організації побуту і дозвілля. Транскультуралізація ж означає, що зростаюча гетерогенність окремих територіальних співтовариств призводить до того, що виникає так зване імміграційне суспільство, що створює загрозу традиційній культурній ідентичності.
Проте глобалізація не обмежується екстенсивним поширенням певних стандартів, систем цінностей, моделей господарювання і політики. Системоутворення, тенденція до цілісності передбачає не лише формування загальносистемних рис, а й трансформацію під його впливом якостей окремих елементів. Одна з головних особливостей глобалізації, яка призвела до формування метарегіональних утворень, полягає у доповненні географічної експансії її поширенням на економіку, суспільство, міжнародні відносини.
Глобалізація є об'єктивним процесом становлення єдиної загальнопланетної техносфери і цілісного світового господарства. Економічна взаємозалежність зумовила таку форму інтеграції, яка після Другої Світової війни набул