РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЛІКУВАННЯ
2.1. Клінічна характеристика хворих.
Робота виконана за період 1996-2002 р.р. на підставі клінічного спостереження
та комплексного обстеження 210 хворих на ВХ ДПК у віці від 18 до 50 років, з
яких чоловіків – 75,2%. Хворі перебували на лікуванні у гастроентерологічному
відділенні 411-го ЦВКГ ПОК. Діагноз ВХ ДПК встановлено відповідно до МКБ 10
(шифр К 29).
Критеріями виключення із спостереження були ускладнення ВХ на момент
госпіталізації та наявність клінічно вираженої супутньої патології. Всі хворі
були розподілені на три клінічні групи чисельністю 70 осіб кожна залежно від
застосованого методу лікування.
Першу групу склали хворі на ВХ ДПК, що отримували стандартну медикаментозну
терапію, рекомендовану сучасними клінічними протоколами [42, 44] і проводилася
в усіх групах (у хелікобактерпозитивних – омепразол 20 мг 2 р на добу,
амоксіцилін 1 г на добу, кларитроміцин 1 г надобу або метронідазол 1,5 г на
добу та де-нол 840 мг на добу, у хелікобактернегативних – омепразол та
етіотропну терапію залежно від знайденого інфектагенту. Загальна чисельність
цієї групи склала 70 осіб.
Хворі, що увійшли до другої групи, разом із стандартною медикаментозною
терапією підлягали впливу НВЧ-опромінення, причому пацієнтам рандомізовано
призначалися або процедури НВЧ-терапії на епігастральну зону за стандартною
методикою (підгруппа II-A – 35 пацієнтів) [145, 146], або процедури опромінення
тім’яно-потиличної ділянки та епігастральної зони за оригінальною методикою
(підгруппа II-Б – 35 пацієнтів). Третя група була сформована із хворих на ВХ
ДПК, що разом із медикаментозною терапією відповідно до існуючих
загальноприйнятих клінічних стандартів підлягали імітаційному впливу
фізіотерапевтичного фактору (з екранованим випромінювачем). При цьому хворі не
були поінформовані про факт імітації фізіотерапевтичної процедури (сліпий
контроль) і їм проводилися імітація відповідно традиційної та оригінальної
схеми НВЧ-впливу (підгруппи ІІІ-А та ІІІ-Б по 35 осіб). Процедура осліплення
передбачається сучасними рекомендаціями по проведенню наукових досліджень
згідно принципів доказової медицини [119]. Розподіл хворих на групи ІІ-А, ІІ-Б,
ІІІА та ІІІ-Б здійснювали рандомізовано.
Загальна кількість пацієнтів, в яких була верифікована хелікобактерна інфекція
склала в групах дослідження 174 осіб (тобто 82,8%), при цьому поширеність
внутрішньоклітинної інфекції відповідала 41,4% (тобто 87 пацієнтів). Мікст
інфекція спостерігалася у 53 хворих (у 25,2%) і у 16,1% хворих ВХ була
асоційованою лише з внутрішньоклітинною інфекцією. Більш детальні відомості по
інфектологічному статусу хворих на ВХ ДПК наведені у розділі 3.
Хворі спостерігалися протягом стаціонарного лікування та протягом п’яти років
після нього. Для оцінки ефективності терапії у віддаленому періоді виявляли
частоту рецидивів, наявність ускладнень ВХ та проводили оцінку якості життя.
Обстеження хворих проводилось за єдиною програмою: загальноприйняті обстеження
та клініко-лабораторні дослідження проводилося до лікування, після лікування і
через 6 місяців та щороку протягом п’яти років.
Як видно з таблиці 2.1, групи спостереження були подібні за своїм гендерним та
віковим складом, при цьому основну частину вибірки склали хворі з тривалістю
виразкового анамнезу від 3 до 5 років. Середня тривалість захворювання складала
від 3,3±0,2 до 3,5±0,1 років, тобто статистично достовірних відмінностей між
групами порівняння у дослідженні не було, що свідчить про їх велику
подібність.
Як видно з табл. 2.1 серед хворих, що прийняли участь у дослідженні, переважали
чоловіки у віці 18-50 років, при чому наявності достовірних відмінностей за
віковим та гендерним складом у групах не встановлено (p>0,05). Значну частину
обстежених склали чоловіки – 158 (75,2%), тоді як жінок було 52 (24,8%).
Загальна характеристика груп хворих за віком, тривалістю виразкового анамнезу,
клінічними даними, важкістю перебігу виразкової хвороби, за розмірами й
локалізацією виразкового дефекту, характером шлункової секреції і
моторно-евакуаційної функції шлунка, наявністю Н.рylori в слизовій шлунка і
супроводжуючою патологією органів травлення подані в рисунках 2.1-2.4 і табл.
2.1 та 2.2.
Таблиця 2.1
Клінічна характеристика груп спостереження
Група
Вік хворих, роки
Гендерний склад
Тривалість захворювання, роки
Жінки
Чоловіки
34,3±1,3
16(22,8%)
54(77,2%)
3,3±0,2
IІA
38,6±0,4
9(12,9%)
27 (38,6%)
3,5±0,1
IIB
38,0±0,3
10(14,3%)
24 (34,3%)
3,5±0,1
ІІІA
38,1±0,5
6 (8,6%)
26 (37,1%)
3,4±0,1
IIIB
38,8±0,7
11 (15,7%)
27 (38,6%)
3,4±0,1
Слід зазначити, що загалом у клінічних групах хворих з тривалістю виразкового
анамнезу 3-5 років було 65,8% (див. рис. 2.1), хворих з тривалістю захорювання
1-3 роки – 18,1%. У 19 хворих (9,0%) тривалість виразкового анамнезу складала
від 5 до 10 років. У незначної кількості хворих захворювання було встановлене
вперше – 5,7% У поодиноких хворих (1,4%) був характерний більш тривалий
виразковий анамнез – до 10 років.
Рис. 2.1 Структура загальної клінічної вибірки хворих на ВХ ДПК за тривалістю
виразкового анамнезу
На біль в епігастральній ділянці скаржилися майже всі обстежені, проте прояви
диспепсичного синдрому (нудота, печія, неприємний присмак у роті, блювання,
гикавка та регургітація, закрепи) зустрічалися у значно меншої кількості хворих
(від 87,1% до 92,9%). При об'єктивному дослідженні пальпаторна болючість в
пілородуоденальній зоні була відзначена у 92,8-94,3% (див. рис. 2.2).
Рис. 2.2 Частота окремих клінічних проявів у групах спостереження хворих на ВХ
ДПК
Ці дані узгоджуються із даними інших
- Київ+380960830922