РОЗДІЛ 2
ПАМ'ЯТКИ ЮХНІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2.1. Ареал культури
За доби раннього заліза значна територія лісового та частково лісостепового масиву Дніпровського Лівобережжя була зайнята племенами юхнівської культури (Рис. Б.1). За приблизними підрахунками площа, що займало юхнівське населення, складала 129600 кв. км., тобто 360 х 360 км. На сьогодні, нам відомо 359 пам'яток (вірогідно їх більше), що локалізуються в межах Чернігівської та Сумської областей України, Курської, Брянської, частково Орловської, Калузької та, можливо, Тульської областей Росії та Гомельської області Білорусі (Рис. Б.2). В основному, це городища, проте є й неукріплені поселення. Могильників відомо мало. Основною територією, центральним ядром культури, є середня течія р. Десна від м. Сосниця Чернігівської області до півночі Брянської та басейн р. Судость з її чисельними притоками, а також басейн р. Сейм в межах Курської області. Саме тут спостерігаємо найбільшу щільність пам'яток.
Попри те, що визначення просторових характеристик є одним з найважливіших моментів при вивченні будь-якої АК1, периферійні райони юхнівської культури, власне її кордони, чітко не окреслено. Зокрема, це стосується північних та північно-східних меж, де сусідами юхнівських племен було населення дніпро - двинської та верхньоокської культур. Так, Л.В.Артишевською зазначалося, що північний кордон культури проходив по верхів'ю р. Десна, в межах Рогнединського району Брянської області (1957, с. 89). По Десні юхнівські пам'ятки відомі до місця впадіння р. Ветьма. Вище, приблизно до р. Снопоть, спостерігається черезполосне існування пам'яток юхнівської та дніпро-двинської культур. Культурна атрибуція пам'яток означеного регіону, є доволі умовною (Артишевская, 1957; Седов, 1969, с. 121). До юхнівської культури басейну Верхньої Десни віднесено городища Будянське, Федорівське, Городище тощо (Рис. Б.2).
На сході та північному сході, в басейні верхньої Оки, юхнівська культура межувала з культурою верхньоокських городищ, що, як і дніпро - двинська, є доволі близькою за керамічним комплексом та матеріальною культурою загалом (Никольская, 1959, с. 14-36). Єдина відмінність між юхнівською та дніпро-двинською з верхньоокською культурами полягає в орнаментації посуду. Так, для пам'яток двох останніх культур на порубіжній зоні характерна відсутність орнаменту (Артишевская, 1957, с. 89; Седов, 1969, с. 121; Археология Калужской области, 1999, с. 174). Дещо відмінні й топографічні умови влаштування городищ, проте це обумовлено різними геолого-географічними умовами регіонів. Нажаль, переважна кількість цих пам'яток відома лише за результатами розвідок.
Не виключаємо можливості просування деяких груп юхнівського населення далі на північний схід. Так, О.М.Мельниковською в межі юхнівської культури було включено деякі пам'ятки Орловської, Тульської та Калузької областей (1975а, с. 10). На думку Б.О.Рибакова, юхнівська культура досягала на півночі басейну р. Протва та Москви-ріки (1979, с. 181), тобто до меж дьяківського населення. Найбільш північно-східними пам'ятками, що віднесені до юхнівської культури умовно, є городища. Анісімово, Дюкіно, "Щебзавод", городище та селище Панське, тощо (Рис. Б.2). Їх хронологічні позиції та культурна атрибуція вимагають окремого дослідження.
Відтак, мусимо констатувати, що встановити чіткий північний, північно - східний та східний кордони юхнівської культури не можливо, адже в зоні контактів з іншими культурами (дніпро - двинська, верхньоокська), що всі три є близькими за соціально - економічним розвитком та матеріальною культурою, відбувається певний взаємовплив, в результаті чого кордони нівелюються, особливо, якщо це єдиний етнічний масив. В даному випадку, можемо казати лише про контактну зону.
На південному сході сусідами юхнівського населення були носії середньодонської культури. Найбільш східними пам'ятками р. Сейм є городище Шестопалово (р. Тускарь), Титово селище та селище в урочищі Чупутово на р. Рать (Рис. Б.2). Далі на південь та схід знаходиться незаселена (принаймні пам'яток раннього залізного віку тут не виявлено) територія, що відділяє юхнівські пам'ятки від середньодонських (Пузикова, 1996, с. 209). Зокрема, саме тут відомо п'ять випадкових знахідок мечів, які на думку О.П.Медвєдєва є показником складних відносин населення обох культур (Медведев, 1999, с. 51, 52, рис. 19). На користь такого припущення можуть свідчити й знахідки залізних вістрь до стріл з пласким пером та черешком у вигляді "хвоста ластівки" на городищі Посейм'я Кузіна Гора (Алихова, 1962, рис. 10, 8, 9), та в похованні з городища Мариця (Пузикова, 1981, рис. 18, 4, 5). Такі стріли мають широке розповсюдження на Середньому Дону (Савченко, 2004, с. 208, рис. 19, 1 - 14). На території юхнівської культури подібні знахідки відомі переважно з пам'яток Посейм'я.
На півдні юхнівські племена були безпосередніми сусідами так званих скіфоїдних племен Лівобережного Лісостепу. Тут доволі чіткий кордон проходив по р. Сейм. Більшість юхнівських городищ та поселень сконцентровано на правому березі ріки та її притоках, проте окремі пам'ятки трапляються на лівому березі, і навіть у верхів'ях р. Псел (Мельниковская, 1975а, с. 10). Найпівденнішими пам'ятками є поселення Гришівка, Суджа ІІІ і V (Рис. Б.2).
Пам'ятки сконцентровано, в основному, у верхній (починаючи від р. Рать) та середній течіях р. Сейм. По середній течії їх відносно менше. Тут переважають городища "скіфоїдних" лісостепових племен. Однак, як не дивно, на пам'ятках цієї території з юхнівським шаром вплив скіфоїдної культури не відчувається (Мельниковская, 1968, с. 4, 26).
Юхнівська культура доволі чітко відрізняється від сусідніх Середньодонських та Посульсько - донецьких пам'яток, що виявляється в різних топографічних умовах розміщення поселень, характері житлобудівництва та матеріальному комплексі взагалі. Лісостепові племена значно сильніше відчували вплив скіфської культури.
На заході сусідами юхнівських племен було населення милоградської культури.