Вы здесь

Релігійна свідомість та релігійні практики населення сучасної України як предмет соціально-філософського аналізу

Автор: 
Козловський Олег Ростиславович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U002394
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТИПИ І ФОРМИ "РЕЛІГІЙНОСТІ" В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

2.1. Концепт "релігійного досвіду" і його методологічна роль у розумінні характеру та еволюції релігійного життя в сучасній Україні

На перший погляд концепт "релігійного досвіду" видається надмірним стосовно категорій "релігійна свідомість"та "релігійні практики" і синонімом одного зі згаданих концептів або "синтезом" їх. Можна, скажімо, припустити, що релігійний досвід виникає як аналог релігії як "системного" цілого у дусі Т.Парсонса, чиї погляди ми розглядали у попередньому розділі. Нагадаємо, що згідно із цими поглядами, зазначене ціле охоплює спільноту віруючих, спільні вірування, спільність ритуальної поведінки та символів, що позначають "священні предмети" (Е.Дюркгейм).
З огляду на проведений у першому розділі аналіз цікаво зазначити, що Парсонс розпочинає з інституціональної характеристики (спільнота віруючих), хоча й не фіксує відмінності релігійного інституту або конфесії від звичайного об'єднання людей як маргінальної спільноти, які можуть збиратися, говорити про релігію ба навіть спільно здійснювати релігійні практики. Причому тут не йдеться про секту, оскільки попри всі відмінності між церквою та сектою їх об'єднують принцип ієрархії і принцип Влади, що становлять підгрунтя цих двох інститутів.
Прикладами спільноти, яку ми маємо на увазі, можуть слугувати напівпідпільні збори прихильників езотеричних культів за радянських часів (насамперед кришнаїтів), на яких адепти читали тексти, співали кришнаїтських пісень, повторювали заклинання "Харе, Кришна". Проте в цих групах був відсутнім принцип домінації та безумовного підкорення, свій "Великий Інший" (або лаканівський Володар), підкорення якому слугувало пропедевтикою підкорення вищому Божественному Авторитету.
Констатувавши ці відмінності, ми підійшли до конче важливого сюжету, котрий незрідка випускають з уваги філософи та соціологи релігії або ж інтерпретують його не як норму, а радше як відхилення. Йдеться про залученість суб'єкта до певної інфраструктури владних відносин, причому ця інфраструктура справляє надто потужний зворотний вплив на структуру релігійної свідомості цього суб'єкта. Утім, у більшості теорій ця інфраструктура виглядає як "надбудова" автентичним релігійним ставленням релігійного суб'єкта до об'єкта своєї віри. Як уже зазначалося, таке бачення є результатом деякого концептуального гібрида абстрактного психологізму й абстрактного соціологізму, де наявність відносин психологічної віри виступає як первинне і базове відношення цієї психологічно-інституціональної піраміди.
Наведемо конкретний приклад побудови картини "релігійного життя", що грунтується на проаналізованих вище засадах. У праці моїх колег у контексті проблем релігійної ідентифікації та релігійних практик зазначається: "У соціології релігії йдеться про те, що релігійна самоідентифікація складається з декількох процедур, які мають певний ранговий ряд. Тобто, передусім людина визначає себе релігійною чи ні, при цьому, основний маркер - віра в Бога. Потім відбувається конфесійне самовизначення: освоєння конкретного релігійного догматика і включення в ту чи ту систему релігійних відносин. Самоідентифікація може стати більш жорсткою, якщо віруючий стає членом первинної релігійної общини (воцерковлені), що вже передбачає самопричислення до певної конфесійної юрисдикції" ?121, 290?.
Ми навели цю цитату не так з метою піддати її критиці, як через намагання поглиблення того, що нам дається в повсякденному соціальному досвіді. Безумовно, все сказане моїми колегами є правильними. Але додамо, що стосовно одного із можливих типів релігійного досвіду, структура якого збігається з методологічними принципами психологічного розуміння релігійної віри і теорії цілераціональної дії, згідно з якою людина раціонально усвідомлює свої бажання, прагнення й інтереси.
Головною вадою зазначеної методології є не лише обмеженість рамками чіткого збігу індивідуальних релігійних пошуків із догматикою віровчення й церковного канону (повторюю, явище такого збігу на практиці може траплятися), а й те, що ми назвали "кількісним" підходом до віри та релігійності. Роз'яснюючи сутність цього підходу, зазначимо, що перехід від "рангу" до "рангу" в своєму ієрархічному сходженні від недиференційованої релігійності до усвідомленого воцерковлення в межах тієї чи тієї конфесії тут розуміється в термінах радше кількісного "нагромадження" релігійної переконаності й усвідомленості у виборі віри без зміни самої інфраструктури релігійного досвіду. (Принагідно наголосимо, що концептуальним корелятом зазначеного "кількісного" підходу є термін "рівень релігійності", з яким здебільшого працюють соціологи релігії.)
У світлі викладеного акцентуємо ту думку, що поняття "релігійного досвіду" для нашого дослідження необхідне, щоб перейти від первинно-емпіричного та "кількісного" етапів нагромадження матеріалу, що стосується релігійного життя в Україні, до етапу пояснення якісної зміни в структурі свідомості суб'єкта цього досвіду під час його переходу з "рангу" до "рангу" релігійного життя. (Під "якісним" ми тут розуміємо появу нових типів релігійної свідомості, залученість до складніших і диференційованіших структур інституціональних і, відповідно, владних відносин, а також до більш диференційованих структур не лише релігійної, а й соціальної ідентифікації.)
Щоб конкретизувати поняття "релігійний досвід", ми маємо чітко уявляти собі, хто є його можливим суб'єктом, і точно визначити відмінності, наявні між цим релігійним досвідом і досвідом пізнавальним, досвідом естетичним, досвідом соціально-політичним і досвідом етичним. Ототожнення цих типів досвіду є, на нашу думку, тією методологічною вадою, яку необхідно подолати з урахуванням сучасних вимог і сучасних філософських знань.
Якщо сформулювати максимально стисло, то прихована гносеологічна модель пояснення релігійної віри і феномена релігійності як такого виявляється в тому, що "релігійний досвід"