РОЗДІЛ 2
Диференціація опосередкованого відношення суб'єктів до часу
Як зазначалось у попередньому розділі, питання про роль і місце фактору часу в психологічному профілі керівника практично не були визначені через те, що психологія управління та психологія часу знаходяться в різних площинах і майже не пересікаються. Проте, дослідження саме цього фактору є дуже важливим і має внести суттєве доповнення до розуміння особливостей психології менеджера.
Тому в психології давно постало конкретне завдання - дослідити особливості відношення менеджерів до часу та роль фактору часу в структурі їх особистості. Також, до кола цих завдань увійшло дослідження того, як саме інші визначені в попередніх дослідженнях якості, що входять до профілю менеджера, співвідносяться із фактором часу і яке місце він посідає в їх "психологічному профілі"
При цьому, ми враховували те, що існують два напрямки досліджень відображення часу у психіці суб'єкта - дослідження часу на рівні, який безпосередньо переживається, та часу у вигляді понять та уявлень, які формуються на основі опосередкованого відношення до нього. Отже, для нас важливим було дослідити обидва рівні та описати співвідношення між ними у менеджерів.
Для розв'язання цих завдань треба зважити на те, що в психології не був створений підхід чи спосіб, який би дозволив поєднати дослідження двох рівнів відображення часу в психіці суб'єкта. Дослідники, які працювали в окреслених напрямках, користувались різними методами, в залежності від того рівня часу, який досліджувався. Тому в межах цього дослідження виникла необхідність у розробці власного відповідного інструментарію, необхідного для розв'язання окреслених завдань.
2.1. Психологія відношення свідомого індивіду до часу: два рівні відображення часу у психіці суб'єкта
Аналіз досліджень в психології часу дозволяє зробити висновок про реальність переживання часу в психіці людини ?13, 79, 128?. У цьому руслі, Фресс П. виділяв два рівні часу: час, який безпосередньо переживається і опосередковане відношення до часу у вигляді понять. Цю точку зору поділяли Елькін Д.Г. [137] та Рубінштейн С.Л. [106, 107]. Перший рівень присутній як в психіці людини, так і тварини: плин власного часу обумовлений механізмом біологічного годинника і визначає всі внутрішні зміни організму ?16, 173, 178, 183?. Власний годинник є вродженим і його робота регулюється центральною нервовою системою [77, 118, 122, 123].
Безпосереднє переживання часу вивчалося багатьма дослідниками [17, 123, 128, 137, 182 та ін.]. Як відомо, сукупність подій психічного життя людини характеризується тривалістю, послідовністю, ритмічною структурою. Метрика та топологія, як основні характеристики безпосереднього переживання часу, знаходять свій прояв в будь якому психічному акті, бо час є найважливішою складовою відображення взаємодії людини з навколишнім світом [128, с. 19].
Опосередковане відношення до часу є характерним лише для людини, бо воно виникає в онтогенезі завдяки соціальному досвіду та мові. Мова є інструментом для оцінки проміжків часу, які безпосередньо переживаються і соціально закріплюються [47, 137, 141]. Усвідомлення плину часу, який переживається, відображене в оцінках того "швидко чи повільно тече час", чи співпадає його швидкість з швидкістю у інших людей та ін [122]. Відомо, що суб'єктивний плин часу характеризується психологічною відносністю і є індивідуальним. Годинник та одиниці виміру часу були винайдені для того, аби узгодити між собою різний час різних людей і забезпечити узгодженість їх спільних дій.
Найвищою формою відношення до часу, який переживається, є система уявлень та понять про нього. Вони дозволяють людині переструктурувати послідовні ряди часової перспективи, реконструювати минуле, передбачати майбутнє, виходити за межі індивідуального досвіду та включати себе в історію людства [38, 123, 137]. На рівні понять час для особистості стає своєрідним об'єктом, який "знаходиться в її розпорядженні" [127, с. 26]. В процесі онтогенезу час закріплюється у вигляді понять і, таким чином, відривається від рівня безпосереднього переживання та затверджується в "психологічному часі особистості" [1, 2, 38, 65, 151]. Тут, перш за все, виділяють суб'єктивну швидкість часу, який переживається, особистісне ставлення до минулого, теперішнього та майбутнього (часова перспектива).
В наведених вище дослідженнях Абульханової-Славської К.А. [1, 2] використовується вже сформований рівень відношення індивідів до часу. При цьому, поміж інших якостей, саме ці особливості не тільки досліджувались, але й покладались в основу типологій особистості різними російськими дослідниками [1, 38, 43, 65, 75]. Проте, будь які посилання на зв'язок цього рівню з первинним безпосереднім переживання часу в цих дослідженнях відсутні.
Наприклад, в своїх дослідженнях В.І. Ковальов [65] виділяв 4 типи особистості: стихійно-звичайний, функціонально-діючий, спостерігаючий, творчо - преобразуючий. Стихійних тип не встигає за часом, не вміє організовувати послідовність подій, залежить від обставин. Функціональний тип активно організує події та своєчасно на них реагує, але не може планувати свою діяльність та час на тривалий термін. У спостерігача відсутня здатність до практичної організації часу. Творчий тип є здатним до пролонгованого планування.
В.Ф. Серенкова [2] проводила дослідження здатності людини планувати час. При цьому досліджувались не соціальні, а особистісні особливості планування, тобто ті, які насамперед пов'язані з оперуванням особистістю своїм часом. Перша група тих, хто взяв участь у дослідженні була названа прогнозуючо-оптимальною. Вона поєднує здатність до короткострокового та до довгострокового планування часу. Друга група - односпрямовано-оптимальна - характеризується наявністю ієрархії планування: від більш вагомого до менш вагомого. Вони планують час послідовно і не здатні до ефективного прогнозування. Третя група - прогностично-неоптимальна. В цій гр