Ви є тут

Взаємодія церкви та інститутів громадянського суспільства: політологічний аналіз.

Автор: 
Коваль Іван Васильович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U002516
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУТ ЦЕРКВИ ЯК ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ ПОЛІТОЛОГІЇ
2.1. Особливості політологічного дослідження суспільно-церковних відносин

Звертаючись до визначень суті поняття суспільно-церковних відносин, треба з'ясувати чіткі дефініції, які стосуються даної сфери. Адже, як слушно зауважує директор BYU Міжнародного центру права й релігієзнавства К. Дьюрем, "неточні визначення понять у законах, які регулюють діяльність релігійних громад, можуть призвести до загрози дискримінації тих із них, які опиняються на межі або за межами визначень" [283, с. 18].
На складність визначення поняття "суспільство" й "соціальне" вказують А. Бороноєв і П. Смірнов [171, c. 85]. Різні вчені бачили основою соціального взаємозв'язку: спільну діяльність людей (Платон [114, с.369], К. Маркс [207, с. 402], Е. Дюркгейм [61, с. 5]); почуттєві зв'язки (Г. Лебон [88, с. 217], В.С.Соловйов [233, с. 562], Й.Хейзинга [146, с. 37]); мову й комунікацію (Аристотель, Н. Луман); вольову взаємодію (Ж.-Ж. Руссо [128, с. 16], Т. Гоббс [53, с. 309]). За визначенням П. Смирнова, "суспільство виступає системою суб'єктивного типу, що заснована на діяльнісній взаємодії людей"[334, с.11]. Автори виділяють типи взаємодії людей і відповідні до них характерні об'єднання: природна взаємодія - популяція, емоційна - спільність, мовленєво-коммунікаційна - співтовариство, діяльна - суспільство, правова - держава (при цьому наступні форми об'єднань містять у собі й попередні взаємодії як другорядні). При цьому ними розглядається соціум у широкому значенні, заснований на всіх перерахованих взаємодіях плюс духовно-містичній, тобто релігійній, взаємодії. Оскільки, на думку цих авторів, суспільство засноване на взаємодії людей, то бачення суспільства виявляється номіналістичним, заснованим на гоббсівській змушеній взаємодії індивідів. Однак суспільство можна розглядати й з інших боків, реалістично, як індивід, й концептуально (загальне в індивідах), а його основою бачити більш широкий, ніж діяльність, феномен культури. У той же час етнічна ідентичність значною мірою визначається віросповіданням (релігією, Церквою), що виступає найважливішим компонентом культури в цілому.
Якщо взаємини Церкви й суспільства відповідають їхній природі, то в такому випадку стає неактуальним питання про неминучість їхніх відносин. Інша річ, що "релігії взагалі" не існує, є тільки конкретні й досить специфічні релігії, що задають свої власні параметри культової, соціальної й політичної активності. Але реальне суспільство не ідеальне, відповідно й не однорідне, у ньому є місце різноманітним поглядам на Бога, на суспільні стосунки, тощо. Таким чином, виникає ситуація, коли суспільство і його інститути не є частиною Церкви, але все ж таки вступають із нею в певні відносини. Тут можуть бути визначені дві парадигми, що вказують на неминучість виникнення відносин між Церквою й суспільством: соціальна (зовнішня причина) і антропологічна (внутрішня причина) [164, с. 5 - 8].
З названих підстав безпосередньо робимо висновок про зміст загальних засад політичної взаємодії церкви й суспільства: по-перше, суспільство й Церква, будучи взаємно пов'язаними в існуючій соціально-антропологічній ситуації, не можуть досягти повної автономії; по-друге, і Церква, і суспільство, в цій ситуації, зберігаючи специфіку своїх цілей, методів і принципів дії, не поглинають (і не витісняють) одне одного. Таким чином, і в політичному, і в релігійному вимірі ідеальна (конструктивна) комунікація Церкви й суспільства може бути описана однією й тією ж моделлю. Однак у першому випадку взаємна координація Церкви й суспільства вибудовується за релігійним "сценарієм" (Церква й суспільство одне ціле), у другому випадку - за політичним "сценарієм" (Церква й суспільство координують свою діяльність за принципом політичної домовленості).
Звідси, взаємини суспільства й Церкви як цілого можуть розглядатися нами тільки як ідеал. У реальному світі церкві доводиться взаємодіяти не з суспільством в ідеальному сенсі (з яким вона могла б тільки співвідноситися), а з суспільними інститутами в тому їхньому стані, що є реальним.
Якою може бути найбільш плідна взаємодія церкви й суспільства? Існують різні погляди на цей предмет. Один з них полягає в тому, що найбільш продуктивним є зближення Церкви й громадянського суспільства з метою його консолідації, масштабного вирішення соціальних проблем, а через це й масштабного дотримання релігійних заповідей. З іншого боку, "здоровий" розвиток релігійно-політичних відносин може бути реалізований тільки за умови повної секуляризації суспільства, відокремлення церкви не тільки від державних інститутів, але й від усього суспільно-політичного життя. [154, с. 309].
Як було зазначено вище, "релігії взагалі" не існує, є тільки конкретні й досить специфічні релігії. Таким чином, говорити про взємовідношення церкви й суспільства і не враховувати ці самі параметри - значить не сказати нічого про реальні форми, зміст і наслідки цих відносин. Тому в даному дослідженні ми виходимо з особливої передумови: дослідження проблеми взаємодії Церкви й політики здійснюється на прикладі християнства (узятого тут не як сума емпірично визначених історичних форм релігійного життя, а як специфічний релігійний тип). Виходячи з цього, питання взаємин церкви й суспільства, важливо розглядати, з одного боку, як відносини християнства й суспільства взагалі, а з іншого - враховувати специфіку відносин традиційних українських церков із українським суспільством. Таким чином одночасно вирішуються два завдання дослідження: враховується природа релігії, а також розглядається специфіка суспільно-церковних відносин в Україні. Отже, побудована в роботі модель взаємин Церкви і суспільства може претендувати на універсальний характер; втім, висновки, що стосуються конкретних форм їхньої взаємодії, мають сенс тільки в рамках української дійсності, або при аналізі комунікації між церквами та іншими суспільними інститутами в Україні.
Що стосується інших релігій у їхніх відносинах із