Вы здесь

Лексика творів Уласа Самчука: народнорозмовні джерела, семантична структура та стилістичні функції.

Автор: 
Каленюк Світлана Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U002554
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКА ПРОЗИ УЛАСА САМЧУКА У ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛЬОВОМУ АСПЕКТІ
2.1. Народнорозмовне джерело мовної творчості У. Самчука
Для індивідуального стилю Уласа Самчука показове активне використання народнорозмовного слова, увага до колоритного побутового малюнка. Народнорозмовну лексику стимулювала тематика його творів. Сам вихідець із села, він основну частину своїх творів присвятив життю селянства, що знайшло відображення у мові його художньої прози.
Індивідуальність письменника постає з індивідуальності народу, тому оригінальність мови особи зумовлюється потенційними можливостями народної мови. Мова має багаті засоби для вираження думки, будь-яких її нюансів, однак, треба відшукати ці засоби. Коли в царину мови входить дійсно велика постать, ми іноді дивуємося, як письменник зумів так влучно назвати речі та проблеми властивим їм іменем. Всі це бачать, знають, але ніхто не назвав, не показав. Індивідуальне в мові письменника виявляє себе у доборі та застосуванні мовних засобів або їх сполучень, різноманітних лексичних і фольклорних елементів, розмовної, народнопоетичної та діалектної лексики, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій тощо.
Коли хочуть дати найвищу оцінку мовній творчості письменника, говорять про народність його мови. Але поняття народності не всі розуміють однаково. Олександр Довженко застерігав, що письменник не є фотографом народної мови. Він більше селекціонер, ніж фотограф, письменницький лексикон - це селекціонований лексикон культурного перекладача мови своїх сучасників, свого народу для всього людства і для прийдешніх поколінь.
Кількість вживання у творі народнорозмовних елементів залежить від ідейно-художнього спрямування твору, мовоорієнтації письменника.
Правила і прийоми вживання розмовних слів, особливості їх сполучуваності залежать від стилю твору в цілому. У контексті всього твору слова і вирази, що перебувають у тісній взаємодії, набувають різних додаткових смислових відтінків, сприймаються в складній і глибокій перспективі цілого. Залежно від того, яка структура художнього твору, композиція, зображувані характери, задум твору, видозмінюються форми і функції стилістичних засобів.
Використання народнорозмовної лексики в діалогах підсилює виразність фрази. "У системі засобів посилення експресії чимала роль належить елементам розмовного мовлення, серед яких виділяється значна кількість експресем, мовних одиниць, здатних створювати виразність" [38, с. 172].
Найбільш природно слова з розмовним забарвленням включаються у пряму мову персонажів. Наприклад, - Смали додому, поки заповзеш - смеркне, - каже Василь [1, с. 154]; - Ось руки геть чисто пограбіли, ще зашпори зайдуть, така та їзда, що хорони Боже, ледве-ледве тими шкапами доповзли додому, цілу дорогу хода сунулись [1, с. 98]. Розмовні дієслова, іменникові номінації, усталені фраземи характерні для емоційно-експресивного висловлювання думки, для безпосереднього спілкування учасників побутової комунікативної ситуації.
Вживання таких слів у мові автора часто сприймається як відбиття мовлення персонажів, як свідчення близькості автора до описуваних подій і героїв твору.
Яскравість і строкатість стилістичних засобів, вплетених у мовну тканину авторського тексту аналізованого твору, завжди мотивовані певним задумом. Оповідач користується такою мовою, до якої вдаються в неофіційній обстановці, в розмові на відповідні теми з людьми близькими і добре знайомими. Завдяки цьому письменник глибоко проникає в психологію і характер персонажів, виявляючи свою емоційну близькість до них [145, с. 19-20].
Письменник-прозаїк повинен бути особливо чутливим до відтворення сучасної усно-розмовної літературної мови: не вигадувати чогось нечуваного і не переносити в художній стиль все, що побутує в усному мовленні, якщо воно художньо невиправдане.
Мова творів У. Самчука "Волинь", "Марія", "Дермань" має говіркове забарвлення. Діалектна лексика становить невіддільний компонент художнього мислення письменника, відтворює народне світобачення, служить для змалювання картин господарювання селян, мовних портретів, побутових сцен.
Більшість діалектизмів у творах У. Самчука художньо виправдані, вступаючи у семантико-стилістичну взаємодію зі словами літературної мови. Використання загальновживаної лексики, територіальних діалектів, фольклорних елементів надає мові дійових осіб художніх творів природного звучання.
Індивідуальна мова персонажів художнього твору завжди спирається на усно-розмовне мовлення. Талант прозаїка полягає в глибокому відчутті усних інтонацій, незалежно від того, чи це мова оповідача чи діалогічне мовлення людей різних соціальних прошарків.

2.1.1. Термін "народнорозмовність" в українському мовознавстві
Кожна національна мова, спираючись на сукупність духовної народної сили, є водночас набутком окремого індивіда, прагматично зорієнтованого на цей колективний продукт, тобто є засобом самовираження кожної конкретної людини. Індивідуальне слововживання є індивідуальним осмисленням буття через усталені в мовленнєвій дійсності мовні факти. Кожен мовець має власну манеру висловлювання, спілкування в різних ситуаціях, характерний словник. Чим колоритніша особистість, тим оригінальніший її мовний стиль, оскільки внутрішні якості особистості неминуче виявляються в її мовленні. Саме в мові окремих індивідів, які імпонують середовищу своїм соціальним становищем, своїм розумом, талантом, освітою, культурністю, часто й зароджується активний процес розвитку літературної мови.
Для української літературної мови, зв'язки якої з живою народною основою від кінця XVIII ст. фактично не переривалися, приплив усно-розмовних слів до писемних стилів є особливо помітним джерелом появи нормативних варіантів. У наш час у зв'язку з поступовим зникненням історичних територіальних діалектів природною базою літературних писемних стилів стає також літературне розмовно-побутове мовлення. Цим і пояснюється великий інтерес українського мовознавства до усної форми мови [1