Розділ 2. Поняття та ознаки релігійної організації як юридичної
особи
2.1. Поняття та види релігійних організацій
Право громадян на свободу об’єднань передбачено у Всесвітній декларації прав
людини і гарантовано Конституцією і законодавством України. Стаття 36
Конституції України закріплює право громадян України на свободу об’єднань в
суспільні організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод і
задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних і інших інтересів.
Форми суспільної активності громадян виражені в діяльності їх різних об’єднань,
тому поняття «об’єднання громадян» є узагальнюючим.
Важко уявити сучасні економічні відносини без різноманітних об’єднань, які
поєднують особисті зусилля і капітали для досягнення певної мети. Основною
правовою формою таких колективних утворень, які беруть участь у цивільному
обігу, є конструкція юридичної особи. Вказана конструкція надає певні переваги
для колективних утворень, до яких ми відносимо Церкву та релігійні організації.
Відповідно до чинного законодавства релігійні організації, на відміну від
Церкви, визнані юридичними особами і є самостійними суб’єктами права.
В зв’язку з цим співвідношення понять «Церква» та «релігійні організації«
зумовлено, не лише, виправданістю наукового пошуку на цих теренах, але
передусім, практичними міркуваннями, пов’язаними з необхідністю формування
бачення Церкви та релігійних організацій як самостійних, не ототожнених
суб’єктів цивільного права.
Актуальність його підсилюється питаннями, які виникають на практиці, та не
визначенні в діючому законодавстві, так як немає такого юридичного поняття як
«Церква», а визначено поняття релігійні організації, яке в свою чергу важко
назвати вичерпним. Стаття 35 Конституції України проголошує, що « Церква і
релігійні організації в Україні відокремлені від держави». [96 Конституція
України \\ ВВР 1996 , №30 ст.141] Тобто існує два окремі поняття – «Церква» і
«релігійні організації». Вона визначає їх окремо, як два самостійні суб’єкти
права.
Також – це питання про наявність або відсутність відмінностей у
цивільно-правовому статусі різних релігійних організацій. Слід зауважити, що
майже повсюдно в Західній Європі одна або кілька Церков мають значні переваги
перед іншими. Ці переваги є наслідком тривалого і складного історичного
розвитку, в якому певній Церкві (Церквам) належало особливе місце. Адже саме з
домінуючими Церквами у держав складалися найбільш напружені відносини. До
наявності переваг одних Церков перед іншими в західноєвропейських країнах
фахівці ставляться по - різному. Одні вважають, що Церкву, яка об’єднує 90-97 %
населення країни і якій належить виключна роль у становленні нації й
національної культури, не можна урівнювати в правах з невеличкими релігійними
групками, котрі щойно з’явилися в цьому суспільстві. Наприклад, іспанська
система передбачає чотири статуси релігійних об’єднань:
– католицька Церква, яка спеціально згадується в Конституції;
– достатньо «глибоко вкорінені» Церкви, які можуть укладати договори з
державою;
– релігійні спільноти, які не мають статусу «глибоко вкорінених», не можуть
укладати договори з державою, але внесені до спеціального Державного реєстру ;
– це спільноти, які не можуть довести наявність у них релігійної мети.
В Німеччині спеціальний статус, а з ним і серйозні пільги мають півтора десятки
релігійних спільнот– як правило, ті, чисельність яких перевищує 1 % населення
певної федеральної землі. В Бельгії такий статус мають шість деномінацій. В
Австрії набуття статусу Церкви передбачає 20-річний випробувальний термін та
кількість віруючих, [97 Єленський В.Є.Релігія після
комунізму.Релігійно-соціальні зміни в процесі трансформацій центрально- і
східноєвропейських суспільств: фокус на Україні- К.: НПУ імені
М.П.Драгоманова,2002.—С.171]яких повинно б бути не менше 2 % населення країни.
Один з визначних українських релігієзнавців С.Бублик, визначаючи статус Церкви
в системі як демократичних, так і антидемократичних державно-правових режимів
подає наступну класифікацію даного явища:
1. Держави з офіційно узаконеною і фактично панівною або державною Церквою.
Такі державні режими інколи називають теократичними.
2. Держави з конституційно визнаною традиційною релігією, (конфесією) у
суспільстві, яка посідає пріоритетне місце серед інших віросповідань.
3.Держави з конституційним відокремленням Церкви (релігійних організацій) від
держави і школи від Церкви. [98 Релігієзнавство: Навч. посібник /Під редакцією
С.А.Бублика.-К.,1998.-С.303(496);]
За Конституцією Італії держава і католицька Церква, кожна в межах власної
сфери, є незалежними і суверенними. Статті 7, 8 і 19 Конституції Італії
припускають охорону волі індивідуума в релігійних питаннях і гарантують систему
співробітництва між державою і релігійними деномінаціями. Релігійні деномінації
можуть вибрати для свого засновництва кожен з чотирьох типів юридичних
структур: невизнані асоціації, визнані асоціації, групи з правовим статусом за
цивільним законодавством і зареєстровані релігії. [99 Модели
церковно-государственных отношений стран западной Европы и США:Сб .научных
трудов ин-та философии НАН Украины.-К.,1996.-С.46 (151);Федоренко Т.Н. Правовое
государство и церковь:тип отношений. /Актуальні проблеми політики. Збірник
наукових праць /голов. Ред.С.В.Ківалов;відп. За вип..Л.І.Кормич.-Одеса:ПП
«Фенікс»,2006.-С.83]
Як вже нами було відмічено, Україна є країною з конституційно узаконеним
відокремленням Церкви та релігійних організацій від держави і школи від Церкви.
І крім цього не ви
- Київ+380960830922