Ви є тут

Обґрунтування методів оцінки і добору кращих генотипів люцерни посівної за ступенем самонесумісності

Автор: 
Максімов Анатолій Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U002824
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ, МЕТОДИКА І УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Місце та методика досліджень
Наукові дослідження проводились впродовж 2002 - 2005 років у дослідному
господарстві “Бохоницьке” Інституту кормів УААН, яке розміщене в центральному
Лісостепу України, на сірих лісових ґрунтах. Вміст гумусу в орному шарі складає
1,85%. Реакція ґрунтового розчину – 6,0, гідролітична кислотність коливається в
межах 3,5-3,8 мг-екв. на 100г ґрунту. Сума ввібраних основ складає в середньому
12,9-13,6 мг-екв. на 100г ґрунту. У цих ґрунтах міститься доступного для рослин
азоту 3,4-5,4 мг на 100г ґрунту, рухомого фосфору 10-12 і обмінного калію 12-14
мг на 100г ґрунту. Низький вміст гумусу та вимивання органічних і мінеральних
колоїдів із орного шару не сприяють утворенню на цих ґрунтах агрономічно –
цінної структури. Гідролітичний коефіцієнт (ГТК) складає 1,7-1,8.
Методика закладання дослідів відповідала загальноприйнятим вимогам до польового
досліду [53].
У лабораторії селекції кормових культур Інституту кормів УААН зібрана і
вивчається з 1986 року колекція зразків різних видів люцерни: посівна (M.
sativa), мінлива (M.varia), серповидна (M. falkata), які охоплюють різні
еколого-географічні групи (за класифікацією А.А. Лубенця, 1958).
За попередніми результатами [28, 168] для наших досліджень були взяті кращі за
насіннєвою та кормовою продуктивністю сортозразки люцерни та перспективні
селекційні номери (табл. 2.1).
У 2002 році був закладений розсадник індивідуального розташування рослин з
квадратно-гніздовим способом посадки за схемою 70х70 см, в кількості
1200 рослин популяції №2/95 та по 400 рослин кожного сорту і популяцій
відповідно таблиці 2.1.
Структуру рівня самонесумісності та виділення генотипів люцерни за
господарськими ознаками здійснювали на всіх зразках.
Вивчення ознак насіннєвої продуктивності самонесумісних генотипів залежно від
типу запилення, їх мінливість і кореляційні зв’язки між ними та характер
успадковування рівня самонесумісності здійснювали на 80 рослинах попередньо
відібраних за ознакою самонесумісності з популяції 2/95.
Таблиця 2.1
Список сортозразків люцерни, що були включені до вивчення

Назва зразку
№ по каталогу ВІР
Походження
Жидруне
38914
Литва
Mega
35641
Швеція
Ярославна
44789
Україна
Globus
47445
Швеція
Vika
42258
Данія
Регіна
Україна (Інститут кормів)
Популяція № 2/95
Україна (Інститут кормів)
Популяція № 4/95
Україна (Інститут кормів)
Популяція № 5/95
Україна (Інститут кормів)
10
Популяція № 6/95
Україна (Інститут кормів)
Для визначення рівня самонесумісності відбирали здорові, добре розвинуті
рослини люцерни. На кожній із рослин проводили самозапилення способом
проминання руками 100 квіток. На кожне із таких суцвіть прив’язували етикетку,
на якій відмічали кількість трипінгованих квіток. У подальшому для виявлення
самонесумісних рослин проводили облік числа зав’язування бобів в трипінгованих
квітках. Робота виконувалась згідно методики [93].
Для вивчення прояву самонесумісності при різних типах запилення використовували
80 рослин з різним ступенем самонесумісності. Запилювали по 50 квіток: в межах
квітки > в межах квіток китиці > між китицями в межах одного стебла > між
китицями різних стебел > в межах абсолютно самонесумісних, схрещених з відносно
самофертильними (РСН=10-30%) > в межах абсолютно самонесумісних, схрещених з
абсолютно самонесумісними.
Рослини схрещували за допомогою звичайного сірника, на кінці якого наклеювали
клаптик ворсистого паперу трикутної форми розміром 4 х 4 мм. Схрещування, як
відомо, включає підготовку рослин і власне нанесення пилку на материнську
рослину. Над рослинами встановлювали каркас П – подібної форми і надівали на
нього марлевий ізолятор, відповідно по висоті і ширині куща люцерни. При
індивідуальному стоянні рослин висота каркасу становила біля 110 см, а ширина в
межах 70 см. Підготовка рослин до схрещування полягала у видаленні з китиці
квіток, які не розпустились або відцвіли, а також зайвих, які перешкоджали
нанесенню пилку на приймочку маточки.
Збір пилку проводили, натискаючи краєм бархатки на основу човника квітки.
Колонка, яка викидається, вдаряється в бархатку і залишає на її поверхні пилок.
Збір пилку проводився з 5-10 квіток до повного покриття бархатки пилком, після
чого даний сірник розміщували в дерев’яний утримувач. Запилення здійснювали,
підносячи бархатку до основи човника і викликаючи тріпінг, тобто викидання
колонки, щоб приймочка маточки вдарялась в бархатку з пилком. При цьому
подразнюється слизиста оболонка приймочки, що забезпечує прилипання до неї
пилку. Після запилення прив’язували етикетку, де вказували батьківську рослину
і кількість запилених квіток. Сірник з бархаткою використовували в запиленні
1-3 квіток. Використані бархатки дезинфікували в спирті, що практично
запобігало попаданню небажаного пилку на приймочку маточки та давало нам
можливість використовувати бархатки повторно.
Насіннєву продуктивність рослин визначали шляхом підрахунку кількості всіх
насінин, що утворились.
Фенологічні спостереження проводили згідно ”Методики державного
сортовипробування сільськогосподарських культур” і ”Методики проведення
досліджень по кормовиробництву” [92, 94, 95].
Для збільшення кількості самонесумісних рослин використовували вегетативне
розмноження (клонування), яке дало можливість швидко
розмножити цінні форми люцерни, не змінюючи генетичного стану рослини. Нарізали
черешки з двома–трьома вузлами, як із стебел першого порядку, так і другого.
Косий зріз робили внизу на 2-3 см нижче вузла, залишаючи у верхній частині один
листок. Нарізані черешки в т