РОЗДІЛ 2
РОМАН-ХРОНІКА "БРАТЬЯ-БЛИЗНЕЦЫ"
2.1 Сюжетно-композиційні особливості роману
Роман О.Стороженка "Братья-близнецы" був виданий окремою книжкою у серії "Библиотека для чтения" у 1857 році. Сам автор зазначив, що це "очерки Малоросии прошлого столетия", тобто об'єктом художнього моделювання була Україна XVIII століття. Певною мірою цей твір - це роман-виховання, який можна поставити у ряд з іншими творами, наприклад, "Люборацькі" А.Свидницького та "Пан Халявський" Г.Квітки-Основ'яненка.
У романі "Братья-близнецы" письменник змалював життя двох поколінь родини будищанського поміщика Бульбашки та суспільні події, які відбувалися у той час. П.Хропко у передмові наголосив, що письменник невипадково звернувся до цієї теми, адже "в середині XIX століття, коли так яскраво виявлялися суперечності кріпосницького суспільства, зокрема паразитизм дворянства, злободенними були художні пошуки причин виродження панівних класів"161. Він звертає увагу на те, що О.Стороженко змальовує козацьку старшину, яка переродилася у "малоросійське" дворянство, а отже, "нащадки відважних предків, опоетизованих М.Гоголем у героїчному образі Тараса Бульби, перетворилися в нікчемних Бульбашок"162. За жанровою дефініцією "Братья-близнецы" - це роман-хроніка, тобто "літературний твір, в якому послідовно розкривається історія суспільних чи родинних подій за тривалий проміжок часу"163. Але й у цьому творі О.Стороженко залишається романтиком, який показує реальність та ідеал, до якого повинна прагнути людина, тому в романі зосереджена увага на козацьких чеснотах, що іноді ще проявляються у вчинках "малоросійського" дворянства чи "запорозьких" розбишак.
Роман "Братья-близнецы" доречно буде порівняти з аналогічними за жанром творами А.Свидницького "Люборацькі", який був опублікований дещо пізніше і, звичайно, не міг служити О.Стороженкові зразком для наслідування, і "Пан Халявський" Г.Квітки-Основ'яненка.
Сюжетно-композиційні структури романів подібні. Твори поділені на дві частини: у першій зображено дитинство та юність молодшого покоління, формування особистостей, взаємини з батьками; у другій йдеться про їхні зрілі роки, злети і падіння головних персонажів. Спільною особливістю також став епілог, в якому письменники коротко розповідають про фінал родинної трагедії. Такого епілогу немає лише у романі "Пан Халявський" Г.Квітки-Основ'яненка, тому що оповідь ведеться від першої особи і головний персонаж розповідає про власне життя. Для романів "Братья-близнецы" О.Стороженка, "Люборацькі" А.Свидницького, "Пан Халявський" Г.Квітки-Основ'яненка характерне послідовне розгортання сюжетної лінії. Кожен із письменників намагався заглибитися у внутрішній світ персонажа, пояснити той чи інший його вчинок, крім Г.Квітки-Основ'яненка, бо Тимофій Халявський (головний персонаж і таратор) вважав, що він був завжди правий, а інші помилялися. Звичайно, А.Свидницький, який використав "реалістичну модель зображуваного"164, зумів створити такий психологічний портрет Антося Люборацького, який дав можливість читачеві збагнути думки і почуття персонажа, зрозуміти його поведінку. На відміну від А.Свидницького, О.Стороженко попри все письменник-романтик, тому для читача залишилися таємницею, наприклад, мотиви вчинків Гаркуші - одного із персонажів роману "Братья-близнецы". Реципієнт змушений самостійно шукати відповіді на ці запитання.
П.Хропко зазначив, що письменник "обрав для свого роману об'єктивну форму розповіді, виразно відділивши автора від оповідача, ніби піднявши автора над зображуваними подіями, віддаливши його від них і в часі, і в просторі"165. Цей крок дослідник вважає поступом в українській літературі, адже, на його думку, оповідачі з творів Г.Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, О.Стороженка мали обмежені виражальні можливості. Але з такою точкою зору не можна погодитися, зокрема, якщо мова йде про епічний твір О.Стороженка "Братья-близнецы". Адже у цьому романі письменник також розмежував автора і оповідача, звернувся до об'єктивної манери оповіді. Отже, перед нами наратор, який наближається до "літературного розповідача"166 і не висловлює власного ставлення до подій.
Ні О.Стороженко, ні А.Свидницький не відмовилися від фольклорних елементів. Вони не лише інкрустували їх у тканину твору, а й використали як епіграфи. Так, А.Свидницький обрав прислів'я: "Людей слухай, а свій розум май". І ця паранемічна одиниця стала леймотивом твору. О.Стороженко не лише використовував як епіграфи гномічні жанри, а й уривки з народних весільних пісень, голосінь, цитати з творів Г.Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки, Л.Боровиковського, які несуть у собі основну виховну ідею певного розділу і роману загалом. Наприклад, із назви розділу "Проводи" можна збагнути, що відбуватимуться проводи Семена й Івана Бульбашок до війська. Епіграф до цього розділу: "Нема на світі нічого кращого і богу милішого, як серце матері до своїх діточок" ("Сердешна Оксана") уточнює, що найбільша любов у світі - це любов матері до дітей, тому вмотивоване горе Марфи Іванівни, яка переймається майбутнім своїх синів.
Наскрізна тема романів - "батьки і діти", момент виховання молодшого покоління старшим. Але у кожному з них вона розкрита по-своєму. Причинами відмінності стали об'єкти моделювання: О.Стороженко та Г.Квітка-Основ'яненко змалювали родину поміщиків XVIII століття, а А.Свидницький - духівництво XIX століття. Та не тільки соціальна приналежність персонажів і часові рамки обумовили різні трактування теми "батьки і діти", а й те, що А.Свидницький показав "формування характеру особистості повністю залежить від реального соціально-історичного ґрунту"167, тобто романіст не створив ідеальної картини, а розкрив жахливі і непривабливі реалії життя. О.Стороженко прагнув довести, що ідеали минулого ще живуть у душах сучасників, а добра набагато більше, ніж зла. На відміну від них, Г.Квітка-Основ'яненко створив прекрасну сатиру на поміщицький устрій життя. Отже, перед нами різні родини: відносини в одних реальні, в інших