РОЗДІЛ 2
СИНЕСТЕЗІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО РОЗВИТКУ СЕМАНТИКИ ГУСТАТИВНИХ І НЕГУСТАТИВНИХ ЛЕКСЕМ
2.1. Історія дослідження явища синестезії
Незважаючи на те, що синестезія стала об'єктом досліджень науковців ще століття тому, на сучасному етапі не існує її узагальненої теорії, а її вивчення не вийшло за межі початкової дескрипції. Отже, науковці, які досліджують явище синестезії, ще не дійшли спільної думки щодо єдиного трактування цього явища.
Перші спроби пояснити взаємозв'язки між різними органами чуття можна знайти ще у творах античних авторів. Однак їхні погляди дещо відрізнялися від позиції сучасних науковців, що зумовлено рівнем розвитку античної науки та незнанням античними авторами певних фізіологічних і нейропсихологічних аспектів чуттєвого сприйняття.
Хоча термін "синестезія" запроваджено в науковий оббіг відносно недавно, ще античні автори намагалися пояснити причини певних взаємозв'язків різних сенсорних сфер. Зокрема, Демокріт зводив усі відчуття до різновидів відчуття дотику, обґрунтовуючи свою позицію тим, що всі відчуття діють через контакт тіла з атомами, що є частинками об'єкта, який сприймається (Arist. De Sensibus (442а 29-b3). Позицію Демокріта, за твердженням Арістотеля, поділяли більшість ранніх філософів - природознавців. Однак, Арістотель не був прихильником теорії своїх попередників. Він вважав, що ознаки, які можна сприйняти за допомогою дотику, зводяться до основних чотирьох: сухий - мокрий; холодний - гарячий.
Інші ознаки, що сприймалися через дотик, на думку Арістотеля, могли бути зведені до цих чотирьох зазначених, однак автор не зазначає, яким чином ознаки, наприклад, важкий - легкий, м'який - жорсткий, можна уподібнити до ознак сухий - мокрий чи холодний - гарячий. Він також зауважив, що ознаки, які, наприклад, описують розмір і форму, можуть сприйматися одночасно декількома органами чуття (синестетичні ознаки).
Не вважаючи усі органи чуття та ознаки, що через них сприймаються, підвидами тактильних відчуттів, Арістотель користувався терміном "контактний критерій", на основі якого можуть бути поділені сенсорні ознаки.
До відчуттів, що підлягають контактному критерію належить передусім дотик. У "De Аnima" (De Аnima 24 в 7 -28) автор, зокрема, зазначає, що "всі речі, які ми сприймаємо, коли перебуваємо з ними в контакті, сприймаються через дотик". На підставі цього твердження автор доходить висновку, що смак є різновидом дотику, оскільки, вживаючи їжу, ми відчуваємо її смак лише при безпосередньому контакті з нею (De Аnima 434 в 18-19), тобто сприйняття сенсорної ознаки через безпосередній контакт характеризує не лише ознаки, що сприймаються через дотик, а й густативні ознаки (як підвид дотику).
До ознак, які підлягають під визначення контактного критерію, Арістотель зараховує такі дескрипції:
холодний - гарячий;
мокрий - сухий;
важкий - легкий;
твердий - м'який;
жорсткий - гладкий, а також усі густативні дескрипції (De Anima 422 в 25-27; De Generatione et Corruptione 329 в 18-20).
Автор виокремлює також певні ознаки предметів, що можуть сприйматися одночасно декількома органами чуття (синестетичні ознаки): розмір, форму, гостроту, тупість, рух, спокій, кількість тощо (De Anima 425 а 16; De Sensibus 442 в 5-7). Зокрема, Арістотель зазначає, що ознака предмета "твердий - м'який" може бути одночасно об'єктом сприйняття органів зору та дотику. Такі ознаки автор називає спільними (De Sensibus 442 в 5 -7).
Щодо відчуття смаку, то Арістотель не зазначає, чи підлягають контактному критерію випадки, коли густативна ознака сприймається через розчинену у рідині речовину (наприклад, розчинений у воді цукор). Адже, якщо автор зараховував би аналізований випадок до сприйняття ознаки через безпосередній контакт, то йому довелося б зарахувати до ознак, що підлягають контактному критерію, й одоративні дескрипції, оскільки запах ми сприймаємо через безпосередній контакт з повітрям, в якому містяться часточки пахучої речовини. Однак Арістотель у "De Anima" стверджує, що зорові, слухові та одоративні відчуття ніколи не сприймаються через безпосередній контакт (De Anima 419 а 25-30; 421 в 16-18; 422 а 14-15; 423 в 20-25 ).
На основі контактного критерію Арістотель поділяє сенсорні відчуття на дві групи:
1) тактильні та густативні відчуття;
2) візуальні, аудіальні та одоративні відчуття.
Слід зазначити, що термін "контактний критерій", який для розрізнення сенсорних ознак вперше запровадив Арістотель, не вживався ані його попередниками, ані не відповідає трактуванню проблеми характеристики сенсорної ознаки сучасними науковцями. Зокрема, попередники Арістотеля вважали, що усі сенсорні ознаки сприймаються через контакт з основною масою предмета (дотик, смак) або з частками об'єкта (зір, слух, запах) (De Sensibus 442 а 29-30).
Оскільки Арістотель не дає визначення поняття "контактний критерій", то розрізнення сенсорних ознак на його основі мало певні недоліки навіть за сучасного Арістотелеві рівня розвитку науки.
Розглянемо критерії, за якими сенсорні відчуття розрізняли інші античні автори. Яскраві приклади використання іншого, ніж у Арістотеля, критерію знаходимо у Платона. У своєму творі "Timaios" (61 О-65 В) він групує ті ж сенсорні лексеми, що й Арістотель, але за іншими принципами. Зокрема, автор об'єднує лексеми: холодний - гарячий; мокрий - сухий; важкий - легкий; твердий - м'який; жорсткий - гладкий, однак не на основі контактного критерію, не на базі дескрипції ними власне тактильної сфери, а, аргументуючи їх спорідненість тим, що перелічені номінації описують ознаки, що сприймаються тілом загалом (Timaios, 61А - 65В). Автор вказує на дескрипцію згаданими номінаціями сенсорних ознак, що сприймаються не окремим органом чуття, а всім тілом, тобто об'єднуються на основі критерію локалізації.
Висунуту тезу заперечує Арістотель, вказуючи на розташування органу тактильного відчуття в області серця (De Sensibus 439 а 1), а шкіра, на думку згаданого автора, є лише контактним каналом надходж
- Київ+380960830922