Вы здесь

Ефективність механізмів народовладдя як основа внутрішньополітичної безпеки України

Автор: 
Паламарчук Максим Олександрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003300
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ: ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ
Особливістю функціонування механізмів народовладдя є участь у їх роботі
суб’єктів, які мають подвійну природу – з одного боку, входять до складу
народу, і можуть розглядатися як його частини, з другого - мають власні
інтереси, здійснюють волевиявлення, що відрізняється від волевиявлення народу,
як цілісної спільноти. Відповідний дуалізм обумовлює необхідність досліджувати
їх участь у функціонуванні механізмів народовладдя з позицій їх автономності.
Участь у функціонування механізмів народовладдя спільнот, які формують народ,
має відбуватись у такий спосіб, щоб забезпечити нейтралізацію загроз його
дезінтеграції та територіальній цілісності держави.
2.1. Політична участь громадян України як основа ефективності механізмів
народовладдя
Одним з найскладніших аспектів дослідження участі народу у політичних процесах
є висвітлення багатоскладової взаємодії цієї політичної спільноти та громадян,
що її формують. Співвідношення цих суб’єктів далеко не в усіх випадках коректно
розглядати як співвідношення цілого та частини. Множинність політичних ролей,
притаманних кожній окремій особі, призводить до необхідності розглядати її
участь у здійсненні народовладдя у різних аспектах, зокрема й виходячи з
позицій автономності особи, можливості її діяти відносно незалежно від тих
спільнот, до яких вона входить. Одним з напрямів прояву індивідуальності людини
є вибір нею різних варіантів участі у політичному житті суспільства,
обумовлений обставинами її життя, отже, відмінними від інших інтересами,
досвідом та можливостями. Тому кожна конкретна особа завжди залишається
(принаймні, потенційно) самостійним суб’єктом політики, попри її входження до
будь-якої спільноти чи організації.
Властивий демократичним суспільствам політико-правовий егалітаризм, що особливо
чітко проявляється у функціонуванні імперативних інститутів безпосередньої
демократії, має тісно поєднуватись з різним внеском, і, відповідно, певною
фактичною нерівністю громадян, що приймають участь у політичному процесі на
стадіях підготовки та виконання рішень, ухвалених народом. Особливості
політичної участі громадян найбільш чітко простежуються через участь у роботі
різноманітних механізмів народовладдя. Проте, не слід забувати, що достатньо
часто особи приймають участь або залучаються до політики й іншими способами,
які подекуди видаються їм привабливішими ніж участь у демократичному процесі,
оскільки сприяють (принаймні на початковому етапі) більш швидкому задоволенню
їх запитів.
Можна цілком погодитися з точкою зору українського дослідника В.В. Копейчікова,
який відмічав, що головною метою суспільного розвитку є жодним чином не саме
народовладдя заради народовладдя. Демократія є не абсолютною цінністю сама по
собі, а лише сферою волевиявлення та діяльності вільної особи [69, с. 16].
Успішне функціонування багатьох демократичних суспільств, несуперечність
демократичних процедур з моральними вимогами дозволяє твердити про
привабливість ідеї демократії в очах загалу. Однак, якщо вона не буде
підкріплена постійним вдосконаленням інструментарію, оптимізацією роботи
механізмів народовладдя, її цінність в очах пересічного громадянина буде швидко
втрачена, а під терміном “демократія” буде приховано інший тип політичного
устрою.
Участь у демократичних процедурах є для громадян засобом для задоволення тих
своїх інтересів, які індивідуально або навіть невеликим союзом ефективно
задоволені бути не можуть. Як приклад, можна назвати забезпечення безпеки
життєдіяльності чи створення економічної інфраструктури. Однак, як зазначалося
вище, цей спосіб досягнення благ не є безальтернативним. Іншими шляхами
досягнення бажаного результату може бути делегування повноважень
недемократичній владі, в надії на те, що вона, в обмін на лояльність,
задовольнить відповідні запити, безпосередній продаж власної політичної
підтримки, і, нарешті, участь у клієнтиліській мережі, що, як правило,
відбувається одночасно з використанням однієї з альтернатив - демократія /
авторитарна чи тоталітарна політія.
Персональні переваги для пересічного громадянина від традиційної участі у
демократичних процедурах аж ніяк не очевидні. Перш за все, дифузія суверенітету
народу внаслідок демократичного принципу рівності, призводить до того, що
ступінь впливу волевиявлення пересічного громадянина на спільне волевиявлення
спільноти є мінімальним і практично не справляє видимих наслідків на його
особисті життєві обставини. Крім того, безперервна конкуренція різних
політичних сил, необхідність досягнення компромісів у багатьох важливих
питаннях, робить зміст та результат реалізації остаточного рішення, прийнятого
в результаті народного волевиявлення, слабо передбачуваним. Отже, досить часто
навіть формально “успішна” участь у роботі демократичних механізмів посилює
серед громадян почуття власного безсилля.
Крім того, слід мати на увазі, що усвідомлена, а не номінальна участь у роботі
демократичних механізмів ставить достатньо високі вимоги до компетентності
особи, її вміння збирати та аналізувати інформацію, неможлива без її готовності
витрачати власні матеріальні ресурси, час, зусилля без швидкої очевидної
віддачі. Окремі дослідники говорять навіть про “раціональну неосвіченість”,
коли громадяни свідомо чи несвідомо здійснюють свій вибір, орієнтуючись на
яскраві символи та посили зацікавлених політичних гравців, не заглиблюючись в
реальні відмінності пропонованих рішень, таким чином економлячи свої зусилля
[70, с. 151], які для них доцільніше спряму