РОЗДІЛ 2
ПРАКТИЧНИЙ ВНЕСОК ГАЛИЦЬКОГО ЖІНОЦТВА У РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ШКІЛЬНИЦТВА
2.1. Передумови педагогічної діяльності жінок у контексті розвитку українського
шкільництва краю
Організаційне становлення українського жіночого руху в Галичині припадає на
період піднесення народного шкільництва в краї. Юридичною підставою для цього
були державні і крайові “устави” (закони), які становили основу реформи освіти
в Австро-Угорській імперії кінця 1860-х – початку 1870-х рр. Найважливішими
серед них є державний шкільний закон від 14 травня 1869 року; крайовий закон
від 2 травня 1873 р., який визначав умови заснування і утримання публічних
(народних) шкіл та обов’язкового відвідування їх дітьми від 6 до 12 років;
закон від 2 лютого 1885 року, положення якого стосувалися організації навчання
у виділових школах та ін. [363, 4–6.]. Першопідставою для подальшого
розвитку народного шкільництва в Галичині був крайовий закон від 22 червня 1867
р., що стосувався мови викладання у школах цього типу. Водночас дані сучасних
педагогічних досліджень (Б. Ступарика, М. Чепіль, Т. Завгородньої та ін.)
підтверджують, що положеннями зазначених документів мала змогу скористатися
польська частина галицького суспільства, оскільки в руках її представників
опинилися нагляд і контроль за діяльністю народних шкіл в особі Крайової,
окружних і повітових шкільних рад. Як зазначає Б. Ступарик, “Краєва шкільна
рада стала могутнім чинником полонізації краю. Більшість в ній становили поляки
і поступово число українських членів було зменшено до 1/5” [299, 62]. Офіційна
статистика засвідчує, що в 1884 р., тобто в рік створення першого українського
громадського жіночого товариства, на теренах краю діяло 2998 народних шкіл
[369, VI], з них 180 приватних [369, XVIIII]. Із загальної кількості числа
народних шкіл було 79 чоловічих, 68 жіночих та 2751 – мішана [369, IX]. У них
навчалися 622180 дітей, серед них 303144 дівчат [369, XXI].Уже в 1888/89
навчальному році цей показник становив 3586 шкіл, 202 з яких були приватними.
Кількість учнів збільшилась відповідно до 728328 (359380 дівчат). Кількість
чоловічих шкіл збільшилися порівняно з 1884 р. на 7(86), жіночих – на 11(79),
мішаних – на 552(3203) [369, IX].
Тенденція до зростання мережі народних шкіл зберігається і на початку ХХ
століття. За даними звіту Краєвої шкільної ради, 1909/10 н. р. в краї було 5408
народних шкіл. Водночас необхідно зауважити, що із зазначеної кількості не
функціонувало 189 (3,5% від загальної кількості). Причинами цього були брак
учителів і належних приміщень для навчання. Того ж навчального року працювали
238 приватних шкіл, серед них 57 чоловічих, 64 жіночі і 117 мішаних.
Отже, у 1909/10 н. р працювало 5457 народних шкіл. Зростання мережі народних
шкіл можна простежити за даними, наведеними у табл.2.1 [5, Ч.57, 4].
Таблиця 2.1
Кількість народних шкіл у Галичині в 1884 – 1910 рр.
Роки
1884
1890
1900
1905
1910
Кількість шкіл
2998
3653
4206
4649
5457
Упродовж усього періоду перебування західноукраїнських земель у
складі Австро-Угорщини проблемою була так звана “фреквенція”, тобто
відвідування школи. У 1888/89 н. р. не відвідували школу 131508 хлопців і
152776 дівчат Галичини віком від 6 до 12 років. Навіть порівняно з попереднім
навчальним роком цей показник зріс відповідно на 407 і 2424 дітей. Кількість
дітей віком від 12 до 15 років, що не відвідувала школу, сягнула 39244 хлопці і
44250 дівчат. Це порівняно з 1887/88 н. р. більше на 3688 хлопців і 5512 дівчат
[369, Р.II, 45]. У 1903/04 н.р. не відвідували школу 243063 дітей віком від 6
до 12 років (22,8% від їхньої загальної кількості), а віком від 13 до 15 років
– 165378 (49,31%). “Радуйся Галичино! – наголошував з цього приводу невідомий
автор (“Seguens”), аналізуючи на сторінках часопису галицьких і буковинських
учителів “Промінь” урядовий звіт Краєвої шкільної ради. – Анальфабетизм в твоїх
границях ніколи не згине!” [368, Ч.23, 169].
Дані офіційної статистики засвідчують, що в 1909/10 н. р. ця проблема почала
частково вирішуватися. Із 1204826 осіб (загальної кількості дітей шкільного
віку, з яких 593145 дівчат) її не відвідували 220241, або на 40600 дітей менше,
ніж у 1908/09 н. р. Стан відвідування ілюструє табл. 2.2 [5, Ч.59, 3.]
Таблиця 2.2
Показники „фреквенції” у 1880 – 1910 рр. (на 100 дітей шкільного віку)
Роки
1880
1890
1900
1905
1910
Відвідування
50,3%
59,5%
71,4%
75,4%
81,8%
Отже, понад 18% дітей, які підлягали початковому всеобучу,
практично залишалися поза впливом школи. Крім того, в 1910 р. 463 громади
Галичини не мали шкіл. Тут проживали 320241 дітей шкільного віку, котрі не
навчалися у школі взагалі і на все життя залишалися “повними анальфабетами”,
поповнюючи “міліонову армію галицької темноти” [5, Ч.59, 3]. Як результат,
боротьба з неграмотністю набула загальносуспільного значення та опинилася в
центрі уваги теоретиків і практиків жіночого руху. Аналіз статистичних даних,
результатів наукового пошуку сучасних учених свідчить, що незважаючи на
загальне (хоч і повільне) зростання мережі народного шкільництва, українські
школи в ньому розвивалися значно повільнішими темпами. У 1888/89 навчальному
році публічне шкільництво Галичини об’єднувало 1501 польську і 1756 українських
шкіл. Аналізуючи урядовий звіт Краєвої шкільної ради за 1903/04 навчальний рік,
невідомий автор (“Seguens”) наводить такі дані: загальна кількість шкіл у
Галичині становить 4468, з них із польською мовою викладання – 2141, а з
українською – 2041 [368, Ч.23, 168]. Отже, кількість польських шкіл за п’ять
років зросла на 640, а українських - тільки на 285. На 239 приватних шкіл було
- Київ+380960830922