Ви є тут

Конституційно-правова регламентація об'єктного складу місцевого самоврядування в Україні

Автор: 
Буряк Тарас Михайлович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U003468
129 грн
Додати в кошик

Вміст

розділ 2 гл. II і ст. 26 Закону України від 21.05.1997 р.). Разом з тим, такий розподіл компетенції залишається практично значимим для виконавчих органів місцевого самоврядування.
ОМСУ мають власні повноваження, що закріплюються за ними правовими актами, що встановлюють їхній правовий статус. Їхнього повноваження производны від повноважень територіального колективу (див. ч.1 ст.143 Конституції України) і тільки починаються оформлятися і загалом визнаватися (юридизироваться) законодавцем. Свідченням чому є положення про те, що ОМСУ наділяються власною компетенцією, у межах якої діють самостійно (ст.1 Закону України від 28.06.94 р.) і ОМСУ в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144 Конституції України). Ці повноваження забезпечують рішення питань місцевого життя.
Крім того, ОМСУ можуть наділятися окремими державними повноваженнями: у їхнє ведення можуть передаватися питання державного значення. Така тенденція в державному керуванні характеризується перерозподілом компетенції "униз", шляхом передачі повноважень на нижчестоящі рівні керування, у т.ч. на рівень місцевого самоврядування (див. ч.3 ст.141 Конституції України).
Національне законодавство багатьох сучасних держав до предметів ведення місцевого самоврядування відносить:
а) питання місцевого значення;
б) питання, що не вважаються безпосередньо місцевими і право рішення яких делегується відповідно до закону органам місцевого самоврядування.
Перша група питань є власною компетенцією місцевого самоврядування. У її структурі звичайно виділяють обов'язкового і добровільні (факультативні) повноваження місцевого самоврядування [193]. При цьому обов'язкові повноваження мають пріоритетний характер.
До обов'язкових повноважень місцевого самоврядування законодавство, зокрема, відносить питання, що мають важливе значення для нормального функціонування територіальної громади, наприклад, питання водопостачання, суспільної безпеки, охорони здоров'я, утворення, змісту території, енергопостачання, ритуальні послуги, планування забудови і т.д. Тут важко погодитися з позицією В.В. Кравченко і М.В. Пітцика, що вказують на загальнодержавне значення таких питань [194], здається, що децентралізація і деконцентрація державної влади і полягають у тім, щоб передати зазначені повноваження на рівень місцевого самоврядування.
До добровільних повноважень, відносяться такі, котрі реалізуються ОМСУ на власний розсуд, у залежності від фінансових і матеріальних можливостей громади. Наприклад, розподіл електроенергії в Албанії; організація суспільного транспорту і пошук варіантів розв'язання міжетнічних суперечок у Болгарії; організація громадської безпеки, збирання сміття, утримання міста і житла, організація початкової освіти в Португалії і т. п. [195].
Друга група повноважень є делегованою (дорученою) компетенцією місцевого самоврядування.
Варто вказати, що зазначена модель компетенції практично сприйнята українським законодавством, однак вона найбільш наочно виявляється в повноваженнях виконавчих органів ОМСУ. Так, діючий профільний закон України від 21.05.1997 р. у структуру компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування: а) власні (самоуправлінські) і б) делеговані (передані від органів державної виконавчої влади) повноваження. У кількісному аспекті вони розподіляються в такий спосіб: 73 власних і 84 делегованих повноважень, включаючи 6 повноважень, делегованих виконавчим органам міських рад, за винятком міст районного значення, і 1 повноваження, делеговане виконавчим органам сільських і селищних рад. Наведені положення викликають не тільки ряд питань, але і приводять до певних, часом невтішних висновків. По-перше, передача основної маси повноважень місцевого самоврядування на рівень виконавчих органів ОМСУ, свідчить про те, що місцеве самоврядування в Україні практично здійснюється зазначеними органами, до формування яких територіальна громада фактично не має відношення. По-друге кількісна характеристика повноважень місцевого самоврядування, їхнє співвідношення на користь делегованих повноважень, свідчить про певну позицію держави стосовно локальної демократії, що знаходить своє вираження в здійсненні за ним твердого контролю. У цьому відношенні висновок В.В. Кравченко і М.В. Пітцика про те, що для більшості сучасних держав загальною тенденцією є розширення в структурі компетенції місцевого самоврядування обов'язкових і делегованих повноважень, що обумовлено процесами децентралізації управління і розвитком місцевої демократії [196], не витримує критики.
Звичайно ж, можна стверджувати, що становлення системи місцевого самоврядування в Україні (макросистема) об'єктивно обумовило передачу і розширення не тільки властивих цьому рівневі управління повноважень (внутрішні функції держави - підфункції ОМСУ). Більш того, у процесі делегування повноважень до ОМСУ відійшли права й обов'язки, що раніше входили у виняткову компетенцію центральної влади (зовнішні функції держави), зокрема, повноваження на ведення ОМСУ зовнішньоекономічної діяльності. У Законі України від 7.12.1990 р. вони входили до прерогативи місцевих Рад. Закон України від 26.03.1992 р. зробив це право винятковою компетенцією виконкомів місцевих рад (ст. 41), а в Законі України від 21.05.1997 р. регламентація цього права виконавчих органів ОМСУ містить у собі вже 3 власних і 3 делегованих повноважень. Правда, варто вказати, що в проекті Закону України "Про місцеве самоврядування" структура цих повноважень модифікована: вона включає 5 самоуправлінських повноважень, 1 додаткове повноваження, що відноситься до ведення виконавчого органа сільської і селищної ради і 3 додаткові повноваження для виконавчих органів ОМСУ міста обласного значення. Разом з тим, варто вказати, що підхід держави до окремих повноважень ОМСУ має дихотомічний характер. Показовим у цьому відношенні є право на ведення прикордонної і прибережної торгівлі. У Законі України від 7.12.199