РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ ЛОГІКИ У ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВЦІВ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Окреслюючи стан логіки на початку ХІХ століття слід зазначити вказати на неодностайність у розумінні певних термінів та відмінність у поглядах логіків, які підтримували різні логічні школи. Існування в Україні великої кількості напрямків розвитку логіки здійснювало значний вплив на головні питання традиційної логіки. Досліджуваний період - друга половина ХІХ - початок ХХ століття - в Україні має досить значну кількість логічних наукових надбань, що включають в себе і навчальні підручники, і окремі логічні праці.
Нажаль традиційний напрямок у логіці зазначеного періоду в Україні не досліджений повністю, хоча існують окремі наукові праці, що стосуються переважно київських логіків та окремих питань традиційної логіки, а саме праці І.Бичко, А.Конверського [83], Н.Мозгової [121], І.Огородника [83], М.Ткачук [177-180] та інших. Саме тому метою даного розділу є виявлення особливостей сприйняття головних питань традиційної логіки українськими науковцями. У розділі розглянуто праці С.Балея, С.Гогоцького, Ф.Козловського, М.Ланге, Т.Мандибура, Й.Міхневича, О.Новицького, І.Продана, Г.Челпанова П.Юркевича та виявлене їх ставлення до загальних питань традиційної логіки.
2.1. Поняття як форма мислення у логічних концепціях українських учених
Поняття зазвичай визначають як одну із основних форм мислення, цим підкреслюється його важлива роль у пізнанні. Перехід від чуттєвого ступеня пізнання до абстрактного мислення характеризується насамперед як перехід від відображення світу у формі відчуттів, уявлень до відображення його в поняттях і на їх основі в судженнях та інших логічних формах. Отже, таке мислення може розглядатись як процес оперування поняттями; саме завдяки поняттям мислення набуває характеру узагальненого відображення дійсності. Природно, що в логіці велику увагу приділяють поняттю. Вчення про поняття складає один із головних розділів традиційної логіки.
У сучасній традиційній логіці поняття визначають як "думку, що представляє собою результат узагальнення (і виділення) предметів або явищ того або того класу за більш чи менш істотними ознаками" [21, с.117]. Або ще: "Поняття - це думка, яка шляхом вказівки на деяку ознаку виокремлює й узагальнює в клас предмети, яким притаманна ця ознака" [191, с.45].
У параграфі будуть розглядатись логічні концепції українських науковців, а саме: О.Новицького, Й.Міхневича, С.Гогоцького, П.Юркевича, Ф.Козловського, М.Ланге, Т.Мандибура, С.Балея, І.Продана, Г.Челпанова. Виявлення особливостей сприйняття традиційної логіки буде проводитись за такими критеріями: по-перше, дефініція поняття, по-друге, визначення обсягу та змісту, по-третє, нові доповнення традиційної логіки та особливості логічної концепції науковця.
Порівняймо вчення про поняття, запропоноване науковцем початку ХІХ століття Орестом Марковичем Новицьким із працями логіків межі ХІХ-ХХ ст. У підручнику "Керівництво з логіки, складене ординарним професором університету Св.Володимира Орестом Новицьким" [126] пояснення теми "Поняття" розпочинається із порівняння уявлення та мислення. Вчений стверджує, що уявлення, зібрані пам'яттю, зберігають ще зовнішній та випадковий зв'язок, а мислення шукає в них внутрішні та суттєві відношення. Ці відношення бувають двох видів: а) одні тільки відкриваються та розвиваються через переробку зібраних у пам'яті та фантазії уявлень, а другі б) утворюються через застосування понять, отриманих через переробку. Першого роду відношення виражаються в положеннях та поняттях, а останні - в судженнях та умовиводах [126, с.21].
Визначаючи поняття як уявлення загальних основних рис певного класу предметів та явищ (загальне уявлення), О.Новицький, однак, стверджує, що поняття, яке в своїй основі є уявленням, відрізняється від простого уявлення тільки тими змінами, яких набувають вони у процесі мислення. Саме за своїм змістом поняття залишаються уявленнями, відмінна їх риса як понять - у їх формі або в їх застосуванні.
Під об'ємом понять О.Новицький розуміє суму тих неподільних видів, що містяться у ньому; а під змістом розуміє ознаки, що містяться у понятті [126, с.64]. За об'ємом поняття поділяються на: а) закриті (термін автора, у сучасній літературі йому відповідає термін тотожні); б) підпорядковані; в) співпідпорядковані; г) перетину [126, с.65].
Отже, у О.Новицького спостерігаємо дефініцію "поняття" через "уявлення": як уявлення загальних основних рис певного класу предметів та явищ або як загальне уявлення.
Видатним українським науковцем початку ХІХ століття був Йосип Григорович Міхневич, учень та послідовник О.Новицького. У своєму підручнику, написаному у 1847 р. [120], він зазначає: "Все, що ми уявляємо, обов'язково чим-небудь позначаємо в нашій свідомості. Цей позначуваний предмет, нами уявлений, називається ознакою або примітою. Уявляючи певний предмет, ми завжди мисленно даємо йому яку-небудь назву. Ця назва предмета як знак, йому належний, робить його для нас примітним у колі інших предметів" [120, с.35-36]. Оскільки існує відмінність при уявленні предметів, то і ознаки бувають різними. Все те, що ми уявляємо, є або річчю, або тим, що властиве речі, і тому є ознаки речей і ознаки їх властивостей. Поєднання в ознаці речі, що виражається її іменем, ознак її приналежностей утворює поняття [120, с.38].
Бачення Й.Міхневичем процесу утворення понять досить своєрідне, що спостерігаємо у такій його думці: "З'єднання багатьох уявлень в одне, або утворення понять, виконується через додавання уявлень, яке починається із поєднання їх, переходить до зіставлення і закінчується самим злиттям багатьох уявлень в одне, або тим, що власне і називається поняттям. При цих прийомах додавання застосовуються і прийоми розкладу, такі, як розрізнення, вникання, відчуження" [120, с.39]. Сукупність того, до чого поняття застосовується, складає його об'єм, а сукупність того,