РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Схема досліджень і умови їх проведення
Досліди щодо вдосконалення способу одержання, вивчення фізико-хімічних і токсичних властивостей гліцинату марганцю, його впливу на клініко-гематологічні показники, деякі ланки вуглеводно-білкового обміну, активність травних ферментів, кумулятивну здатність, продуктивність та збереженість курчат-бройлерів проводили в науковій лабораторії й на експериментальній базі кафедри гігієни тварин та екології тваринництва ім. А.К. Скороходька Національного аграрного університету, а також у віварії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка й Інституті хімії поверхні Національної академії наук України.
Завданням першого досліду було вдосконалення способу одержання комплексної сполуки марганцю з гліцином, використовуючи як вихідні сполуки сульфат марганцю та гліцин.
Після одержання гліцинату марганцю й підтвердження його структури досліджували фізичні (колір, запах і смак) та хімічні (розчинність у воді і 0,1н розчині соляної кислоти при температурі 20 і 40?С; величину pH водних розчинів) властивості вказаної речовини. З цією метою використовували розчини гліцинату марганцю, концентрацію яких визначали, виходячи з потреби курчат-бройлерів у марганці (в перерахунку на елемент у комплексній сполуці). В першому дослідному варіанті вміст гліцинату марганцю становив 119 мг/л (зменшена в два рази потреба курчат-бройлерів у марганці); в другому - 238,0 мг/л (потреба курчат-бройлерів у марганці); в третьому дослідному варіанті - 476 мг/л (потреба у марганці, збільшена в два рази).
У другому досліді визначали токсичність гліцинату марганцю для білих лабораторних мишей за ЛД50. З цією метою проводили дослід на 24 нелінійних білих мишах (чотири групи по шість тварин у кожній) віком 1,5 місяці та масою тіла 18-20 г, яких утримували на стандартному раціоні віварію. Гліцинат марганцю вводили тваринам per os одноразово в 0,1 мл розчину борошняного клейстеру за допомогою спеціального катетера.
Спочатку встановлювали токсичну дозу гліцинату марганцю для мишей. З цією метою гліцинат марганцю вводили per os мишам першої групи у дозах: першій тварині - 50 мг/кг маси тіла; другій - 100; третій - 250; четвертій - 500; п'ятій - 750 і шостій - 1000 мг/кг маси тіла.
Потім досліджувану речовину вводили тваринам другої групи у дозах: першій - 2000 мг/кг маси тіла; другій - 3000; третій - 4000; четвертій - 4500; п'ятій - 5000; шостій - 5500 мг/кг маси тіла.
Мишам третьої й четвертої груп гліцинат марганцю вводили per os у дозі 5500 мг/кг маси тіла.
Після введення гліцинату марганцю тварин утримували на звичайному раціоні з вільним доступом до води. Протягом досліду контролювали поведінку та загибель мишей. Результати досліджень враховували протягом семи діб.
Завданням третього досліду було вивчення впливу гліцинату марганцю на активність пепсину шлункового соку, лужної фосфатази та ?-глутамілтранспептидази слизової оболонки тонкого кишечнику, а також ліпази та ?-амілази підшлункової залози курчат-бройлерів in vitro.
Матеріалом для досліджень були слизова оболонка дванадцятипалої кишки і підшлункова залоза курчат-бройлерів, яких утримували в умовах віварію на стандартному раціоні. Зразки слизової оболонки висхідного коліна дванадцятипалої кишки й підшлункової залози відбирали у тварин після забою, охолоджували на льоду і використовували для досліджень.
Вплив гліцинату марганцю на активність пепсину вивчали, використовуючи фармакопейний препарат ацидин-пепсин.
Для проведення досліду використовували розчини гліцинату марганцю, приготовлені на дистильованій воді (для визначення активності пепсину - на 0,1н розчині HCl) у трьох концентраціях з урахуванням потреби курчат-бройлерів у марганці (табл. 2.1). В контрольному варіанті використовували сульфат марганцю в кількості, що відповідала потребі птиці у марганці.
Таблиця 2.1
Схема досліду щодо вивчення впливу гліцинату марганцю на активність травних ферментів курчат-бройлерів in vitro
ВаріантКонцентрація сполуки в середовищі, мг/лКонтрольний
(сульфат марганцю)150,01-Дослідний
(гліцинат марганцю)119,02-Дослідний
(гліцинат марганцю)238,03-Дослідний
(гліцинат марганцю)476,0
У четвертому досліді вивчали вплив різних доз гліцинату марганцю на клінічний стан та метаболічний статус організму лабораторних щурів.
Для проведення досліду відібрали 20 клінічно здорових нелінійних самок білих лабораторних щурів віком 2-2,5 місяця і масою тіла 155-168 г, з яких методом аналогів сформували чотири групи - контрольну й три дослідні - по п'ять щурів у кожній.
Тварин утримували в окремому приміщенні віварію у стандартних клітках [137]. Годували їх згідно загальноприйнятих норм, а до складу раціону входили: зерно вівса (14 г/голову), сухарі (4 г/голову), сир кисломолочний знежирений (2,5 г/голову) та морква (8 г/голову). Піддослідні тварини мали вільний доступ до води. Перед проведенням досліду визначали концентрацію марганцю в кормах і воді, які використовували для годівлі та напування щурів.
Тваринам дослідних груп щоденно давали основний корм, а також вводили per os за допомогою спеціального катетера з дозатором різні дози гліцинату марганцю.
Оскільки добова потреба щурів у марганці становить 0,5-0,8 мг/голову [137], для подальших розрахунків було взято середнє значення добової потреби - 0,65 мг марганцю на голову за добу, що в перерахунку на марганець становить 3,2 мг гліцинату марганцю на голову за добу, або 2,8 мг сульфату марганцю на голову за добу.
Таблиця 2.2
Схема досліду щодо вивчення впливу гліцинату марганцю на клінічний стан і метаболічний статус організму лабораторних щурів
ГрупаДоза марганцю, мг/голову за добуДоза сполуки,
мг/голову за добуКонтрольна
(сульфат марганцю)0,652,81-Дослідна
(гліцинат марганцю) 0,331,62-Дослідна
(гліцинат марганцю)0,653,23-Дослідна
(гліц
- Київ+380960830922