РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих
З метою вирішення поставлених задач проведено клініко-неврологічне та
інструментальне обстеження 120 хворих, які знаходились на лікуванні в Інституті
нейрохірургії ім. акад. А.П.Ромоданова АМН України з 1998 по 2003 р.р.
Діагноз струсу головного мозку ставився у відділенні нейротравми Інституту
нейрохірургії ім. акад. А.П.Ромоданова. Реєстрували проведене лікування та
динаміку нейропсихологічних та клінічних даних в результаті проведених
лікувально-діагностичних заходів.
Обстеження проводилось в гострому (7 – 10 днів), проміжному (1 місяць), та
віддаленому (через 1 рік) періодах після перенесеного СГМ.
Розподілення хворих зі СГМ на клінічні групи відбувалось в залежності від схем
лікуваня струсу головного мозку: І група – хворі, які одержували лише
симптоматичну традиційну терапію в ранньому періоді після СГМ (40
спостережень); ІІ група – пацієнти, які проходили курс традиційного лікування,
а також вже в ранньому періоді після СГМ одержували курс реабілітації, який
потім їм призначався повторно (40 спостережень); ІІІ група – хворі, яким окрім
традиційного та відновного лікування призначалась схема психофармакотерапії у
ранньому, проміжному та віддаленому періодах після перенесеного СГМ (40
спостережень).
Вік хворих 18 – 45 років, середній 35±5, серед них чоловіків – 68 осіб (56,6%),
жінок – 52 особи (43,3%).
Розподіл хворих за статтю та віку представлено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Розподіл хворих за статтю та віком
Стать
Кількість хворих
(n=120)
Вік в роках
абс. число
18-34
абс. число
35-45
абс. число
чоловіки
68
56,6
74
61,67
46
38,33
жінки
52
43,3
З дослідження були виключені хворі в стані алкогольного сп’яніння, тому що
відсутність алкоголю (згідно пробі Рапопорта) є однією із важливих умов
достовірності отриманих результатів під час нейропсихологічного тестування.
Патологічними ознаками ураження головного мозку при СГМ є порушення свідомості.
У 49 (40,83%) хворих було порушення свідомості під час ЛЗЧМТ, а у 71 (59,16%)
пацієнтів його не було, але вони відмічали „потемніння в очах”, „іскри перед
очами”. Все вищезазначене свідчить про те, що сенсомоторна інтеграція була
втрачена не повністю. Саме такий тип порушення свідомості спостерігався у
більшості хворих, які не втрачали свідомість. Більше половини хворих 68
(56,66%) були нездатні відтворити в пам’яті подіі, які мали місце на момент
травми, тобто в них простежувалась конградна амнезія.
За механізмом ушкодження (нанесення ЧМТ) хворі розподілились наступним чином:
25 (21%) хворих — травму отримали в ДТП, 35 (29%) хворих — кататравма, 44 (37%)
хворих — травма нанесена твердим предметом, 16 (13%) хворих ? обставини травми
з’ясувати не вдалось (рис. 1.1)
Рис. 1.1 Розподіл хворих за механізмом одержаної ЛЗЧМТ
При поступленні в стаціонар переважну більшість хворих мали скарги на головний
біль (115 спостережень), запаморочення (118 спостережень), нудоту, загальну
слабкість, сонливість. Частина хворих вказувала на відчуття шуму в голові або в
вухах, світлобоязнь, одно- або багаторазове блювання. Основні скарги хворих при
поступленні у відділення нейротравми представлені у таб. 1.2.
Таблиця 1. 2
Основні скарги хворих у ранньому періоді СГМ (120 спостережень)
Скарги
Абсолютне число
головний
біль
115
95,83
запаморочення
118
98,33
загальна слабкість
109
90,83
безсоння
116
96,66
Продовження табл. 1.2
тошнота
106
88,33
блювота
101
84,17
дратівливість
108
58,33
світлобоязнь
11
92,5
порушення
пам’яті
106
98,33
порушення конц.уваги
114
95
При поступленні в стаціонар свідомість за шкалою коми Глазго була на рівні 13 —
15 балів. В усіх хворих переважали загальномозкові симптоми (сонливість,
головний біль, запаморочення, нудота, блювання, світобоязнь) і вегетативного
дисбалансу (блідість або гіперемія шкірних покровів і слизових оболонок,
гіпергідроз долонь, тахікардія або деяке скорочення частоти серцевих
скорочень). У 89 хворих (74,16% ) був зафіксований горизонтальний ністагм.
Вогнищевих і чітко виражених менінгеальних симптомів виявлено не було. На 3 — 5
добу у 78 хворих (65%) спостерігався позитивний симптом Марінеску-Родовичі,
який є цінним об’єктивним симптомом для діагностики СГМ.
З метою дифдиагностики всім хворим біла виконана краніографія (в одній або в
двох проекціях). На рентгенограмах черепа помітних кістково-травматичних змін
не спостерігалось.
Усім пацієнтам було проведено КТ, ЕЕГ.
Середня тривалість перебування хворих усіх трьох груп обстеження у відділенні
нейротравми Інституту нейрохірургії становила 10 – 14 днів. Пацієнти 1 групи
обстеження після перебування у відділенні нейротравми були виписані додому і
проходили лише нейропсихологічне обстеження через 1 місяць та через 1 рік після
СГМ. Хворі II та III груп проходили курс реабілітації протягом 14 – 21 днів у
відділенні реабілітації Інституту нейрохірургії, а хворі III групи проходили
курси реабілітації через 2 місяці та через 1 рік після СГМ. Всім хворим у
гострому періоді після СГМ проводилось медикаментозне лікування (в тому числі
дегідратуючі, вазоактивні, седативні препарати, ноотропи, анальгетики). Хворим
II групи до курсу реабілітаційного лікування додавали фізметоди: масаж,
індуктотермію, дарсанвалізацію, ультразвук, магнітотерапію, лікувальну
фізкультуру. Хворі Ш групи окрім традиційного реабілітаційного лікування вже в
ранньому періоді після СГМ одержували спеціальне психофармакологічне лікування
(в залежності від виявлених психоемоційних порушень): електрофорези
оксибутирату натрію, брому, сибазону, електросон, антидепресанти,
- Київ+380960830922