Вы здесь

Пізній неоліт-енеоліт Сходу України (проблема міжкультурних контактів).

Автор: 
Теліженко Сергій Анатолійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003851
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Сучасні дані природного оточення, реконструкція палеоекологічних умов регіону
дослідження
2.1. Сучасні дані природного оточення
Територія, яка входить до наших наукових інтересів, охоплює три східні області
України (Луганська, Донецька та Харківська), якщо притримуватися
адміністративного розподілу сучасної України та дві природні зони – степ та
лісостеп. При цьому слід зазначити, що територія поширення пам'яток охоплює не
всю Харківську та Донецьку області, а лише долину середньої течії Сіверського
Дінця та його припливів. Південна частина сучасної Донецької області
відноситься вже до північно-східного Приазов'я, тому цей район буде
розглядатися лише в контексті пошуку аналогій.
Окрім цього, зазначимо, що певний інтерес для нашої роботи являє собою також і
Нижнє Подоння (від устя Сіверського Дінця до району сучасного розташування м.
Ростов-на-Дону). У зазначеному регіоні відомі пам'ятки неоліту та енеоліту, які
мають певні генетичні зв’язки з пам'ятками Східної України.
В структурному плані, територія нашого дослідження, розташована у межах
Східноєвропейської платформи. Південна частина (південь Луганської області)
відноситься до Донецької складчастої структури, а північна та центральна (Центр
та північ Луганської області та південь Харківської) – до Дніпро-Донського
прогину [Фисуненко, Жадан, 1994, с. 8]. Фізико-географічні данні свідчать про
те, що північні райони Луганської та південні райони Харківської областей, які
власне і входять до території поширення пам'яток, розташовані на південних
відрогах Середньо-Російської височини, а центральна частина входить до
Донецького кряжу, найвища точка якого (Могила Мечетна) складає 369 м
[Симоненко, 1972, с. 12]. Зазначена територія (окрім південної частини) вкрита
глибоко розчленованою сіткою річкових долин, ярів і балок [Симоненко, 1972, с.
13].
За характером водного режиму, всі річки Східної України належать до
"східноєвропейського типу з весняною повінню, низькою літньою меженню та
незначним підвищенням рівня води восени (внаслідок дощів) та зимою" [Фисуненко,
Жадан, 1994, с. 80]. Найбільші річки беруть свій початок у ярах та балках
Середньо-Російської височини (Сіверський Донець, Айдар, Деркул, Красна) та
Донецького кряжу (Лугань, Бахмутка, Міус, Кальміус) [Симоненко, 1972, с. 18].
Напрям річкових долин обумовлений структурою рельєфу місцевості та геологічними
відкладеннями, які зустрічаються на їх шляху. У зв'язку із цим, русло річок має
дуже багато "меандрів", які, з часом відділяються від головного русла, та
перетворюються на стариці. На думку О.П. Фісуненко та В.І. Жадана, профілі
долин лівих припливів Сіверського Дінця (Айдар, Деркул, Красна, Борова)
розроблені добре, проте у правих припливів (Лугань, Луганчик, Кам'янка) профілі
розроблені недостатньо. Це може свідчити про те, що правобережна частина
області на цей час тектонічно більш рухома та мобільна, ніж лівобережна
[Фисуненко, Жадан, 1994, с. 78]. Подібні спостереження необхідно мати на увазі
при реконструкції топографічного визначення місця розташування пам'яток.
Найбільша річка східноукраїнського регіону – Сіверський Донець, правий приплив
Дону. Характерною особливістю лівих приплив Сіверського Дінця, а також,
безпосередньо Сіверського Дінця, є їх асиметрична будова – правий берег високий
та стрімкий, лівий берег положистий з декількома терасами з еоловими формами
рельєфу. Враховуючи вищесказане, слід відзначити, що заплава більш розвинута на
лівому березі річок. В деяких місцях, особливо у нижній течії, заплави сягають
ширини до 3-5 км. На правому березі річок також є заплави, але вони мають меншу
ширину, яка дорівнює до 100 м. Подібна ділянка правобережжя Сіверського Дінця
відзначена, наприклад, поблизу с. Попівка та Підгірне (Краснодонський р-н,
Луганської обл.). У вказаному місці, на правому березі відзначена не тільки
широка заплава але й озера-стариці.
Лівий берег річок, як вже було сказано, характеризується наявністю широкої
заплави, яка переходить у терасу алювіального походження. Елементом рельєфу
тераси являються створені вітром піскові дюни, які сягають заввишки до 12 м
[Симоненко, 1977, с. 49]. Відзначимо і той факт, що ранньонеолітичні пам'ятки
розташовувалися, як правило, на найвищих дюнних утвореннях, в той час, як
пізніші пам'ятки розташовані ближче до заплави.
Невід'ємною частиною лівобережжя Сіверського Дінця, та його лівих приток, є
озера-стариці. На деяких річках стариці мають досить виразні ознаки, як,
наприклад на Сіверському Дінці та на Айдарі, на інших річках стариці збереглися
у вигляді заток, які навесні поєднуються з головним руслом ріки, чи у вигляді
невеличких озерець, іноді розташованих від ріки на досить великої відстані. З
часом, подібні озерця перетворюються на болота. Найбільші озера-стариці
збереглися на лівобережжі Сіверського Дінця (Клешня, Велика перерва, Занівське,
Закотне, Попове, Кругле тощо). Завдовжки озера сягають до 500 м, але
трапляються й такі, довжина яких складає до 5 км (Туба), або 1,5-2 км
(Боброве). Завглибшки стариці мають середню величину, яка дорівнює 2-4 м
[Фисуненко, Жадан, 1994, с. 91], але відомі озера з глибиною до 12 м
(Занівське). Живлення стариць здійснюється за рахунок повеней, під час яких
ріки виходять з берегів та з'єднуються з озерами, або за рахунок атмосферних
опадів та ґрунтовимх вод.
Окремо потрібно сказати про Айдар, на правому березі якого розташовані
Підгорівка та Новоселівка, а на лівому Старобільська стоянка. Айдар це типова
рівнинна ріка з добре розробленою долиною, максимальна ширина якої сягає 2 км.
Праві схили долини розчленовані балками та яра