Ви є тут

Еволюція національної самосвідомості в період суспільних трансформацій

Автор: 
Єрескова Тетяна Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U003956
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ
Сьогодні існує нагальна потреба проаналізувати конкретні соціальні явища і
процеси в соціокультурному просторі України, які визначають можливі шляхи
(версії) суспільних трансформацій. Еволюція національної самосвідомості
виступає саме таким явищем і розглядається нами як складова соціокультурної
трансформації сучасного українського суспільства.
Поняття еволюції в науковий дискурс було введене Г. Спенсером, який
запропонував розуміти еволюцію як двоєдиний процес диференціації та інтеграції
? „…еволюція є інтеграція... матерії, під час якої матерія переходить від стану
невизначеності, незв’язаної однорідності до стану певної і зв’язаної
різнорідності...” [114, с. 8]. Тривалий час таке розуміння еволюції
Г. Спенсером було, по суті, класичним. Проте в сучасних концепціях еволюції,
інтеграція розглядається лише як один з можливих типів еволюційних процесів
[115?116].
В нашому дослідженні ми спираємося на визначення Х.Й.М. Классена, який
запропонував розглядати еволюцію „…як процес структурної реорганізації в часі,
в результаті якої виникає форма або структура, що якісно відрізняється від
попередньої форми” (цит. за: [115, с. 3]). Саме такий підхід дозволить нам
виявити деякі історично доказові регулярності еволюції національної
самосвідомості в різних суспільних системах, тим самим можуть бути отримані
аргументи, що свідчать про принципову можливість еволюції національної
самосвідомості в період суспільних трансформацій.
2.1. Національна самосвідомість в структурі суспільної свідомості
Національна самосвідомість як частина суспільної свідомості є засобом
віддзеркалення соціальної дійсності. Відзначимо деякі початкові положення, що
покладено в основу даного дослідження.
Специфічною ознакою свідомості, як вищої форми дійсності, є розуміння того, що
саме відбувається з людиною та навколо неї. Тому свідомість має соціальну
природу, яка виявляється через свідомості окремих індивідів, які складають у
взаємодії один з одним суспільство. Знаходячи навички спілкування, займаючись
спільною діяльністю з іншими людьми і керуючись існуючими суспільними нормами,
людина розвиває здатність керувати своєю поведінкою і регулювати її вже
самостійним чином [13, с. 211]. Іншими словами, свідомість виникає у людини
лише в суспільстві на підставі наочно-практичного перетворення дійсності і в
процесі реалізації сутнісних сил людини.
Суспільна свідомість є складним соціальним явищем. Воно, як поняття,
характеризує сукупність ідей, теорій, поглядів, переконань, відчуттів,
настанов, що відображають зовнішні умови життя людей. У суспільній свідомості
знаходять відображення як сторони суспільного життя, так і зміни, що в ньому
відбуваються. Суспільна свідомість формується тільки під впливом соціальної
дійсності, має динамічну, складну структуру, яка відображає всі сфери
соціально-економічного життя. Відображаючи різноманіття зв’язків і відносин,
притаманних існуючим зовнішнім умовам в соціумі, суспільна свідомість може бути
і активною, і нейтральною, і консервативною суспільною силою.
Виявити структуру суспільної свідомості означає розкрити рівні віддзеркалення
соціальної дійсності, кожен з яких показує, як можна диференціювати суспільну
свідомість. Тобто ці рівні відображають ступінь пізнання та сприйняття людиною
суспільного життя. Суспільна свідомість виступає в ролі активної сили, що
безпосередньо спонукає людей до діяльності і надає, тим самим зворотну дію на
соціальну реальність
Згідно теоретичному конструкту суспільної свідомості, існує три рівня
відображення соціальної реальності: ірраціональний, буденний та теоретичний.
Відображення поверхневих проявів соціальної реальності фіксується на рівні
ірраціональної і буденної свідомості. Глибше проникнення в суть соціальної
дійсності відбувається на рівні теоретичної свідомості [там само, с. 222-224].
Суспільну свідомість не можна подавати як суму індивідуальних свідомостей. І
та, і інша свідомість завжди існують разом: суспільна свідомість не може
відокремитися і виступати в реальності в „чистому” вигляді, окремо від
свідомості членів суспільства. Одне з трактувань взаємозв’язку суспільної
свідомості та самосвідомості особистої запропонував Б. Рассел. Розглядаючи
суспільну і особисту свідомість, він визначав суспільну свідомість як те, що
виявляється словами, а самосвідомість пов’язана з тим, що „лежить ближче до
серця” [117, с. 81].
Ми згодні з точкою зору Дж. Дьюї, що суспільна свідомість виникає тоді, коли
індивідуальні бажання людей знаходять загальний для всіх сенс, перетворюються в
загальні спрямування і цілі [2]. Таким чином, можна сказати, що суспільна
свідомість має надособистісний рівень. Її зміст може побічно, опосередковано
існувати в наявних формах культури, правових документах, у функціонуванні
соціальних інститутів. Таким чином, між суспільною свідомістю і самосвідомістю
існує нерозривна єдність, а саме: всі новоутворення в суспільній свідомості
мають своє джерело і в самосвідомості, оскільки новий зміст суспільної
свідомості, зрештою, створюється тільки конкретними людьми.
Національна самосвідомість – особливе соціальне явище, що виявляється як форма
національної свідомості, яка здатна жити самостійним життям. На сьогодні, в
наукових дослідженнях виявляють дві узагальнені точки зору на трактування
поняття „національна самосвідомість”:
1) поняття „національна самосвідомість” містить усвідомлення людьми належності
до даного етносу: а саме, всі або більшість членів спільноти мають історичне
знання про свій народ, вироблене під вплив