РОЗДІЛ 2
СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ
СУЧАСНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СИТУАЦІЇ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
2.1. Суспільно-географічне положення території
Харківська область розташована на північному сході України на межі лісостепової
та степової фізико-географічних зон та займає південно-західну окраїну
Середньоруської височини. За природно-кліматичними умовами територію області
можна розділити на дві зони: лісостепову – це центральні, північні і західні
райони, і степову – південні і східні райони. На півночі і північному сході
Харківська область межує з Бєлгородською областю Російської Федерації, на сході
- з Луганською, на південному сході - з Донецькою, на південному заході - з
Дніпропетровською, на заході і північному заході - з Полтавською та Сумською
областями України.
Протяжність області з півночі на південь складає 210 км, зі сходу на захід -
225 км. Площа області складає 31,4 тис. км2 (5,2% території України). За цим
показником область посідає 4 місце в країні, поступаючись лише Одеській,
Дніпропетровській та Чернігівській областям. Область характеризується великою
компактністю, що в умовах рівнинного рельєфу та помірно-континентального
клімату вельми сприяє розвитку внутрішньообласних господарських зв'язків.
Харківська область є прикордонною територією. За показником ієрархічності
місцезнаходження в системі областей країни Харківщина посідає 13 місце,
поступаючись таким областям, як Вінницька, Кіровоградська, Полтавська,
Черкаська, Київська та ін. Віддаленість територій від центру країни, як
свідчить історія, не сприяє їх розвитку. Однак безпосереднє сусідство області з
паливно-металургійною базою України, індустріальними областями Донбасу і
Придніпров'я підвищує її економічний потенціал, що значною мірою компенсує
сучасну "периферійність" місцезнаходження. До того ж, Харківщина зберігає
зручне транспортно-географічне положення на перетині міжнародних шляхів
"північ-південь" і "схід-захід". Область перетинають автомобільні та залізничні
магістральні шляхи, завдяки яким вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до
Чорного та Балтійського морів, до багатьох промислових центрів за межами
України [175, 176].
2.2. Історико-географічні передумови
Дослідженням населення, що проживало на території Харківщини в різні періоди
історичного розвитку, його побуту і культури присвячені наукові праці
краєзнавців В.Н. Каразіна, Д.І. Багалія [6-10], І.А. Зарецького, І.М.
Бич-Лубенського, В.Ф. Спесивцева, І.І. Срезнєвського [155]. На підставі
археологічних розвідок і розкопок учених-істориків О.С. Федоровського [174],
Є.Т. Трефильєва, В.В. Пассека [112], М.Ф. Сумцова [160], В.Є. Данилевича, В.А.
Городцова, В.А. Бабенко, Б.А. Шрамко, М.В. Любичева, В.В. Скирди [152]та інших
зроблені найцінніші відкриття, отримані матеріальні докази існування різних
культур, написана велика кількість наукових праць [2, 51, 64, 68-70, 149, 153,
166, 206].
2.2.1. Первісне заселення та освоєння території
Перебуваючи на межі двох природних зон, лісостепів і степів, маючи достатню
кількість водних ресурсів у вигляді рік і озер, родючий чорноземний ґрунт,
територія сучасної Харківської області здавна залучала людей своїм багатством і
красою.
Перші сліди перебування людини в межах сучасної території Харківщини належать
до кам'яного віку. Знахідки археологів дають підставу стверджувати, що
територія була заселена не дуже щільно. Єдиний пам'ятник палеолітичної епохи –
це стоянка в селі Синичино Ізюмського району.
Уже в мезоліті – середньому кам'яному віці (ІX - V тис. років до н.е.) – на
території краю з'явилися поселення родових громад первісних людей. У розміщенні
жител цього історичного періоду є певні закономірності. Стоянки в басейні
Сіверського Дінця розташовані, як правило, поблизу рік, на поверхні піщаних дюн
або на низьких лівих берегах рік. Це давало можливість вдало поєднувати
полювання на диких тварин у навколишніх лісах і водоплавних птахів з рибним
ловом і збиранням їстівних річкових молюсків, лісових ягід, грибів і інших
дарунків природи. Сліди перебування виявлені в межах південних країв сучасного
Харкова, у межиріччі річок Уди і Лопань, а також біля Ізюму, біля сіл
Петровське Балаклійського та Кіцевка Чугуївського районів [112, 152].
У період неолітичної революції (V - ІІІ тис. років до н.е.), коли люди стали
переходити від таких форм господарства як збирання, полювання і рибальство, до
скотарства і землеробства, помітно змінився і їхній уклад життя. Саме за
залишками життєдіяльності древньої людини історичної епохи археологи
розрізняють ті чи інші археологічні культури. Найчастіше назви культур
пов'язані з місцями перших знахідок (наприклад, бондарихінська, салтівська),
способом орнаментації кераміки (багатоваликова), обрядом захоронення
(катакомбна), назвами племен (скіфська, сарматська). Так, племена новокам'яного
віку басейну Сіверського Дінця відносять до дніпро-донецької археологічної
культури.
Більше 30 поселень людей дніпро-донецької культури знайдені на Харківщині.
Відомі подібні поселення в північно-західній окраїні селища Жихар, поблизу
селищ Основа й Васищеве, сіл Липці та Циркуни Харківського району, на околицях
м. Ізюму, біля сіл Студенок та Яремівка Ізюмського району, Черкаський Бишкин
Змиївського району, Огірцеве Вовчанського району, Богуславка Боровського
району, біля м. Балаклія, селища Андріївка Балаклійського району та ін. Це були
вже не тимчасові стоянки, а цілі селища рибалок і збирачів. Вони влаштовувалися
по берегах рік, тобто, поблизу джерел питної води й шляхів сполучення.
Основним заняттям племен залишалося збирання й полювання, з'явились і зародки
- Київ+380960830922