Ви є тут

Проблема розмежування публічного і приватного права у правовій думці України ХІХ - початку ХХ століття

Автор: 
Банчук Олександр Анатолійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U004521
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. ЗАРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ВЧЕНЬ
ПРО РОЗМЕЖУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО І ПРИВАТНОГО ПРАВА
2.1. Вплив поглядів професора В.Т. Золотницького
на вивчення проблем публічного і приватного права
Перші системні дослідження проблем права почали з’являтися в Україні в кінці
ХVIІІ - на початку ХІХ століття, що може пояснюватися кільками обставинами.
По-перше, на території країни тільки почали засновуватися університети, тому
кількість людей, які займалися наукою, і зокрема правом, була дуже мізерною.
Ґрунтовною ілюстрацією до цього може стати дослідження професора Харківського
університету Стоянова А.М. кінця ХІХ століття. Він у додатку до підручника
римського права бельгійського правознавця Майнца перелічує сотні
вчених-юристів, які досліджували право в Європі протягом VI-ХVIІІ століть,
писали трактати, пояснення і тлумачення [133, с. 73-83]. Зовсім іншу картину ми
спостерігаємо у вітчизняній правовій науці.
Інтенсивний розвиток освіти і науки здебільшого пов’язують з іменем
російського імператора Петра І, який розумів значення цих сфер для подальших
змін у державі та спробував „прорубати вікно у Європу”.
Існування в Україні Острозької та Могилянської академій не могло істотно
впливати на становлення правової науки, оскільки у них було відсутнє спеціальне
вивчення права (як загальних його основ, так і основ вітчизняного права). І
саме з часу правління Петра І почали запрошуватися до університетів професори з
Європи та направлятися перспективні студенти до кращих навчальних закладів
континенту (Німеччини, Франції, Англії).
Завдяки цим заходам російські студенти почали ознайомлюватися з європейським
розумінням права, творенням законів, особливостями законів у різних сферах
суспільного життя. А слухачі, які проходили навчання в університетах Європи,
зобов’язувалися належно навчатися, щоб у майбутньому використовувати свої
знання для користі Вітчизни. Таким способом у середині ХVIІІ століття (1768
рік) з’явився перший вітчизняний професор права Десницький Семен Юхимович
(близ. 1740–1789).
Звісно такі факти були поодинокими і не могли належним чином впливати на
ситуацію у суспільстві. Так, кількість праць з питань права у ХVIІІ столітті
обчислюється лише близько двома десятками, серед яких більшу частину складають
компільовані роботи російських вчених з досліджень відомих європейських авторів
(Ж.Ж. Руссо, С. Пуффендорфа, Ш.Л. Монтеск’є та ін.). Решта – це роботи
іноземних професорів, які запрошувалися для викладання у російські
університети.
Іншим важливим чинником, який стримував розвиток правової науки слід вважати
соціально-економічну ситуацію в Російській імперії та існування кріпосного
права як важливу її частину. Ситуація складалася так, що теоретичне дослідження
тих чи інших питань права втрачала своє практичне значення і мало лише
світоглядний характер через „застиглість” суспільного життя і притаманність
йому всіх рис феодального.
Відомо, що право здатне ефективно діяти лише у розвинутому суспільстві, а за
наявності протилежних умов наука залишатиметься догматичною і ніяк не
впливатиме на реальне життя.
Помітно вплинула на правознавство початку ХІХ століття праця вихідця з України
Золотницького В.Т. „Природне право” [78]. Золотницький Володимир Трохимович
(1741- після 1796) навчався у Київській духовній академії (тепер –
Києво-Могилянська академія) та в Московському університеті разом з Десницьким
С.Ю. Потім він викладав право у Санкт-Петербурзькому сухопутному кадетному
корпусі [79].
Як випливає з назви, основним призначенням його праці було ознайомлення
суспільства з теорією природного права. Сучасні дослідники вважають, що це було
перше спеціально-юридичне дослідження в історії вітчизняної правової думки. Для
вченого поняття природного права охоплюється трьома суспільними явищами:
- натуральними законами;
- діями, які відносяться до природного права;
- випадками, які відносяться до природного права [78, с. 2].
Користь природного права, на погляд вченого, полягає в тому, що ми можемо
порівнювати дії осіб та окремі випадки суспільного життя з його основами та
визначати їх відповідність або невідповідність цьому праву. Необхідність такого
порівняння дій осіб з вимогами природного права випливає з існування в
суспільстві двох різних сфер – натуральної (природної) та громадянської.
Перша сфера визначається законами, які встановлюють природні права та обов’язки
осіб, тобто природними законами. А регулювання другої сфери суспільного життя,
на думку Золотницького В.Т., здійснюється за допомогою системи норм, яку
складають:
- природні закони;
- закони Володаря;
- веління Володаря;
- особливі обставини, які випливають з необхідності існування і функціонування
суспільства [78, с. 5].
При цьому, зазначає вчений, закони Володаря, його веління та окремі заходи, які
можуть вживатися владою для управління суспільством можуть і не відповідати
природним законам. Системний аналіз цих поглядів приведе нас до висновку, що
автор говорить про можливість існування правових і неправових за своїм змістом
законів. Критерієм для визначення змісту кожного закону мають служити основи
природного права. Потреба визначення змісту закону випливає з тези вченого про
можливість „порівняння” дій осіб та явищ суспільства, до яких можна віднести
закони та веління верховної влади, з вимогами природних законів.
Саме у громадянській сфері відбувається поділ системи права на різні види.
Природні закони, які спрямовані на визначення устрою громадянського стану,
автор вважає, цивільними законами або цивільним правом.
Воно, у свою чергу, розподіляється на універсальне або загальне, яке
встановлює загальні засади для всіх суспі