Вы здесь

Літературна репутація роману Е.Хемінгвея "По кому подзвін" в американському, російському та українському літературознавстві

Автор: 
Коханська Ірина Станіславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U004997
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕПУТАЦІЇ РОМАНУ
«FOR WHOM THE BELL TOLLS» У США
2.1. До історії публікації роману та формування його популярної репутації
Громадянська війна в Іспанії стала поворотним пунктом у житті та творчості
активного її учасника – Ернеста Мілера Хемінгвея. Вона не лише спричинила
розпад другого шлюбу письменника та акселерований розвиток стосунків між ним та
журналісткою Мартою Гельхорн, які врешті-решт завершились третім, до речі,
невдалим та короткотривалим шлюбом; а й стала тим рушійним фактором, що
змодифікував громадянську позицію автора, який до того часу вважався
аполітичним та ультраіндивідуалістичним письменником. Доіспанський художній
доробок Хемінгвея значно різниться від власне іспанського та постіспанського у
ракурсі порушеної проблематики. Події 1936-1939 років озброїли письменника
військовим досвідом, який він завжди високо цінував, і він відразу ж відчув
потребу перевтілити його у художню форму. Щоб трансформувати досвід Першої
світової війни в роман «Farewell to Arms», Хемінгвеєві знадобилась пауза
тривалістю 10 років, а «після війни в Іспанії», – згадував він, – «я мусив
писати негайно, бо знав – наступна війна наближається надто швидко, і відчував,
що не можна гаяти час» [221, 657].
У листі від 23 березня 1939 року своєму російському перекладачеві й критикові
Іванові Кашкіну Хемінгвей писав: «Доки йде війна, весь час усвідомлюєш, що тебе
можуть убити, і ні про що не думаєш. Але мене не вбили, тому я мушу працювати»
[221, 656]. Спершу було написано кілька оповідань, а згодом розпочалась робота
над ключовим художнім твором «іспанського» періоду творчості Хемінгвея. Ще
наприкінці жовтня 1938 року, перебуваючи в Парижі, письменник сповіщав, що
завершив два розділи якогось роману, але сам він вважав, що по-справжньому
почав працювати над «For Whom the Bell Tolls» лише 1 березня 1939 року, про що
свідчать нотатки у рукописі твору та листи до редактора М.Перкінса.
Літературознавець Томас Гоулд, який займався вивченням тексту роману, теж
висловлює сумнів, що розділи, написані у Парижі, справді репрезентують початок
роботи над книгою, і висловлює припущення, що Хемінгвеєва вказівка радше
свідчить про те, як довго він виношував бажання «трансформувати свій досвід
Громадянської Війни у форму роману» [289, 44]. Найдетальніше процес роботи над
«For Whom the Bell Tolls» простежено у книгах Карлоса Бейкера «Ernest
Hemingway. A Life Story» [264] і Майкла Рейнольдза «Hemingway. The Final Years»
[318]. Згідно зі свідченнями цих біографів, роман творився зі швидкістю від 700
до 1 000 слів на день. За три тижні було написано 150 тисяч слів, про що
Хемінгвей також сповіщав Кашкіна у згаданому вище листі. До середини серпня
рукопис досяг 760 тисяч слів. До кінця жовтня Хемінгвей закінчив писати 18-ий
розділ. Автор повідомляв М.Перкінса, що наразі у книзі є дві чудові жінки.
Місце дії Ї табір партизанів-республіканців у горах Сьєра-Гвадарама, на
північному заході від Мадрида. Щоб продемонструвати своєму редакторові рівень
книги, письменник надіслав йому в січні декілька перших абзаців і розповідь
Пілар про наругу, вчинену над фашистами у рідному містечку Пабло. Окрім
Перкінса, з рукописом були знайомі друзі письменника: Й.Івенс, Е.Чемберс,
О.Брюс та інші, чия думка була для нього небайдужа. Хемінгвей найбільше
жалкував, що книгу відмовилась прочитати його друга дружина Поліна Пфайфер (з
нею на час написання роману він уже не жив, хоч офіційно розлучений ще не був),
оскільки саме її він вважав найціннішим літературним критиком.
Наприкінці першого тижня квітня був завершений 32-ий розділ, а до 20-го квітня
Ї 35-ий. Цього ж місяця Хемінгвей працює над заголовком. Із 26-ти наявних
варіантів йому найбільше до душі припав «Undiscovered Country», проте і на
цьому він не зупинився. За його власним свідченням, добираючи назву, він два
дні студіював Біблію та твори Шекспіра, а тоді звернувся до уривків з
англійської прози. Гортаючи їх, натрапив на слова Джона Дона про
взаємозалежність усього людства: «No man is an Iland, intire of it selfe; every
man is a peece of the Continent, a part of the maine». І ця сентенція, на його
думку, якнайкраще вказувала на тему, розвинену в романі. Наприкінці травня
Хемінгвеєві здавалось, що завершення твору уже близько. «Наче сигналізуючи про
цей апокаліптичний момент, у вітальні впала стеля» [264, 349], – зазначає
біограф письменника. 1-го липня Хемінгвей надіслав Перкінсові телеграму: «Міст
зірвано, завершую останній розділ». Однак станом на 13-те липня Джордан,
головний герой роману, все ще лежав під деревом, спостерігаючи за наближенням
фашистського лейтенанта Берендо, а їх творець був явно чимось ще не
задоволений, вирішивши створити щось на зразок епілогу: два стислих розділи,
мета яких Ї якомога тісніше зв’язати усі кінці. В одному з епілогових розділів
російський журналіст Карков і генерал Гольц, зустрівшись після провалу
сеговійського наступу, разом повертаються до Мадрида і говорять про загадкове
зникнення Джордана. У заключному розділі Андрес повертається до покинутого
табору партизанів і розглядає рештки зірваного мосту в глибині ущелини. Після
того, як рукопис набув машинописної форми, Хемінгвей повіз його до Нью-Йорка. У
серпні він працює над гранками. 26-го серпня письменник надіслав із Гавани
авіапоштою коректуру перших 123-ох сторінок книги. Із незвичною для нього
покірністю він пішов назустріч побажанням видавців і переписав деякі місця у
книзі, щоб зробити любовні сцени більш прийнятними для американської аудиторії
40-х років, але він рішуче відмовився зняти розповідь Пілар про запах смерті.
І, наса