РОЗДІЛ II
МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ УЧНІВ МОВИ ФІЗИКИ
2.1. Вимоги до “мовних” знань і вмінь учнів у шкільному курсі фізики
Процес навчання учнів фізичної мови є досить складним і проходить поетапно.
Спочатку вона постає як предмет спеціального вивчення, далі перетворюється на
засіб пізнання і набуття нових знань та вмінь, а потім використовується під час
застосування знань та вмінь на практиці. Слід зазначити, що межі вказаних
етапів досить умовні.
Зміст знань про мову фізики відображає таку її специфіку:
• семантичну, що спрямована на розкриття смислових значень елементів мови
фізики;
• синтаксичну, що розкриває правила складання і перетворення фізичних символів,
термінів, формул, графіків, схем тощо;
• практичну, яка озброює засобами подання засвоєних знань на мові фізики та
забезпечує спілкування та розв’язування пізнавальних задач за допомогою
мовлення, читання, написання, креслення та ін.
Фізична мова є засобом пізнання та опису фізичних явищ, процесів, властивостей
речовини та фізичних об’єктів. Тому зміст “мовних” знань і вмінь має бути
включений до шкільного курсу фізики в обсязі, що достатній для свідомого
оволодіння знаннями, уміннями і навичками, передбаченими навчальною програмою з
фізики [157].
Згідно з цією програмою, однією з освітніх цілей навчання є оволодіння учнями
мовою фізики та умінням користуватися нею для аналізу інформації [157, с. 4].
Проте цей документ не містить пояснення, як розуміти словосполучення “мова
фізики”. Тому розглянемо вимоги до “мовних” знань і вмінь учнів крізь призму
того тлумачення поняття мови фізики, яке було сформульовано нами у першому
розділі дисертації.
У програмі з фізики міститься детальний перелік вимог щодо графічних та інших
невербальних умінь учнів, які вони мають опанувати. Наприклад, зазначається, що
учні мають навчитися зображати графічно сили, будувати графіки швидкості та
шляху у випадку рівномірного та рівноприскореного рухів, креслити схеми
найпростіших електричних кіл, користуватися таблицями тощо. Таким чином,
знаково-символічним засобам мови фізики, що сприймаються як
просторово-одночасні (образні) структури, у програмі з фізики приділена окрема
(посилена) увага. Що ж стосується тих знаково-символічних засобів мови фізики,
які сприймаються як одновимірні послідовні (мовленнєві) структури, то вимоги до
знань учнів сформульовані у вигляді переліку окремих понять, які учні мають
знати після вивчення конкретних навчальних тем. Вимоги до вмінь обмежені
переліком фізичний ситуацій, які учні повинні навчитися пояснювати, а також
зазначенням того, що вони мають навчитися готувати короткі повідомлення на
задану тему.
Звернемося тепер до Державного стандарту базової і повної середньої освіти,
зокрема до освітньої галузі “Природознавство” [63]. Серед завдань реалізації її
змісту знаходимо таке: оволодіння учнями понятійно-термінологічним апаратом
природничих наук, засвоєння предметних знань та усвідомлення суті основних
законів і закономірностей, що дають змогу описати і зрозуміти перебіг природних
явищ і процесів. У стандарті, як і у програмі, виділені вимоги до таких умінь
учнів, як уміння будувати таблиці і графіки [63, с. 9].
У ході аналізу цих нормативних документів виникає таке запитання: чому у
вимогах до “мовних” знань та вмінь учнів мовленнєва складова мови фізики
представлена лише списком термінів, які треба засвоїти, а для образних
елементів чітко прописані відповідні вміння? Може справа у тому, що вміннями,
пов’язаними з обробкою вербальної інформації, учні повинні оволодіти ще до
початку вивчення фізики, наприклад, на уроках мови та літератури?
Дійсно, всі мовленнєві уміння, які, на нашу думку, потрібні для свідомого
вивчення фізики, за державним стандартом мають формуватися на уроках мови та
літератури. Зміст мовного та літературного компонентів освіти спрямовано серед
іншого на досягнення належного рівня сформованості таких умінь:
• користуватися мовними засобами в усіх видах мовленнєвої діяльності;
• читати, усвідомлювати та оцінювати прочитане;
• осмислювати, планувати та реалізовувати задум висловлювання;
• самостійно працювати з текстом;
• самостійно створювати тексти;
• з’ясовувати етимологію окремих слів;
• користуватися словниками та довідковою літературою;
• висловлювати той самий зміст з допомогою різних синтаксичних засобів;
• визначати основну думку тексту;
• правильно писати слова відповідно до вивчених орфографічних правил;
• встановлювати смислові і синтаксичні відношення у реченні для обґрунтування
вибору розділових знаків [63, с.2-3].
І це ще далеко не повний перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої
підготовки учнів, який нас може цікавити у зв’язку з темою дисертаційного
дослідження. Але ще раз підкреслимо, що ці вимоги формулюються в тій частині
стандарту, що стосується освітньої галузі “Мови і літератури”. Більш того,
згідно з чинними програмами науковий стиль літературної мови, що обслуговує
сферу науки, вивчається в 5 класі (!) [189, с. 93].
Виходить, що мовленнєві вміння, конче необхідні для результативного навчання
учнів фізики, віднесені до іншої освітньої галузі.
Однак наші спостереження за навчальним процесом свідчать про те, що часто
перенесення знань та умінь учнів із однієї предметної галузі (мови та
літератури) до іншої (фізики) само по собі не відбувається. Отже, потрібно
спеціально організувати відповідну “мовну” роботу на матеріалі фізики.
Тут слід зазначити, що інколи і переносити нема чого. І не тому, що в учнів з
пам’яттю не все гаразд. Наприклад, фізичні тексти можуть значно відрізнятися за
своєю синтаксичною структурою від тих, з якими учні мали справу, коли вивчали
за шкільною програмою ві
- Київ+380960830922