РОЗДІЛ III. ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА:
СУЧАСНИЙ СОЦІАЛЬНО – ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ 118
3.1. Всесвіт, що “розбігається”, як простір плюралізації суб’єкта 118
3.1.1. Глобалізація як умова фрагментації суб’єкта 124
3.1.2. Віртуальний інформаційний простір як
комунікативне поле волевиявлення суб’єкта, що
“народжується” 127
3.2. Суб’єкт між “вселенською реабілітацією посередності”
та плюралізованим хаосом атомізації 137
3.3. Проблема управління “вислизаючим” суб’єктом 153
3.4. Від “пост” до “прото” чи назад до Модерну: сценарії
подолання кризи суб’єкта 163
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 180
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192
ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається особливостями сучасної епохи, що
характеризується процесами глобалізації та розповсюдженням світових
інформаційних мереж, а також парадигмальними змінами в осмисленні процесів, що
відбуваються за рахунок відмови від традиційних форм філософування на користь
постмодерністських та after-постмодерністських теоретичних конструктів. Сучасна
епоха породжує різні, у тому числі, альтернативні тенденції, що у минулі епохи
виглядали як несумісні та взаємно виключали одна одну. Завдяки глобалізації та
інформаційній революції набуває адекватного змісту поняття “людство”, що
презентує контури єдності людей в планетарному масштабі. Разом з тим,
підвищується значущість чисельних символічних світів, завдяки чому соціум
постає як складна мережа мікроспільнот – носіїв вказаних світів. У той же час
відбувається своєрідний антропологічний поворот, який здійснюється у мінливому
соціальному просторі, коли підвищуються вимоги до окремого індивіда, як
активізуючого елементу соціального поступу, носія творчого потенціалу. У таких
умовах ускладнюється питання про те, хто є дійсним суб’єктом історичного
процесу, точаться дискусії про долю індивідуального соціального суб’єкта,
піддається ревізії саме розуміння суб’єктивності у її традиційній для
європейської філософії формі. Трансформація філософського дискурсу сучасності
відбувається на шляху відмови від суб’єкта модерного типу, а разом з тим, - і
від філософії суб’єкта, від суб’єктцентрованого мислення. Констатація “смерті”
людини, суб’єкта, автора, що проголошена в радикальних варіантах
постмодерністського дискурсу, ставить під загрозу існування гуманітарних наук,
що спираються на раціоналістичні засади, або ж потребує суттєвих змін їхнього
проблемного поля. В умовах невизначеності і зіткнення різних підходів та оцінок
актуальним є пошук варіантів і можливостей трансформації концепта суб’єкта у
напрямках, які б акумулювали в собі як традиційні, так і новітні філософські
надбання та відкривали можливості для більш оптимістичних прогнозів щодо долі
суб’єкта.
Функціонування суб’єкта базується на механізмах, які в різних сполученнях
забезпечують певні його конфігурації та форми активності. Серед них
найважливішими є ототожнення й розототожнення. Першим терміном позначаються
процеси уподібнення індивідом самого себе чомусь цілому, більш загальному,
трансцендентальному початку (Бог, Абсолютний Дух), або суспільству, державі,
соціальній групі. Розототожнення пов’язане з формуванням самості (self) і
виявляє себе у відокремленні індивідом самого себе від вказаних проявів
цілого.
На різних історичних етапах співвідношення між ототожненням – розототожненням
змінювалось: від абсолютного переважання ототожнення до зсуву балансу у бік
розототожнення. Функціонування вказаного механізму на сучасному етапі історії
має амбівалентний характер, що виявляє себе у зростанні розототожнення суб’єкта
з одночасним поглибленням ототожнення. Перша складова механізму суб’єктивації
призводить до утворення суб’єкта – монади, самодостатнього та ізольованого, а
друга – до продукування “масової” людини, позбавленої творчої сили і
самостійної активності. Актуальним виглядає пошук нових засад суб’єктивності,
що дозволили б залучити аутореферентного суб’єкта – монаду в комунікативний
простір, а також звільнити творчі сили масової людини, створити можливості для
прояву її активності. З іншого боку, існує проблема встановлення гармонійного
співвідношення між раціональними та позараціональними людськими проявами. Повна
відмова від раціональності (а отже, і від суб’єкта) є неможливою, бо це може
призвести до поглинання людини безконтрольною ірраціонально-біологічною
стихією; надання ж переваги раціональним проявам суб’єктивності загрожує
поверненням до модерної свідомості, а отже, до повторення шляху тієї епохи зі
всіма помилками та протиріччями. Глобалізація, поширення новітніх інформаційних
технологій, як найхарактерніші цивілізаційні зрушення в сучасному світі, і
переосмислення теоретичного надбання філософії Модерну та постмодерну, -
відкривають можливості для продуктивного переосмислення проблеми суб’єкта і
відтворення останнього на сучасних засадах.
Ступінь наукового опрацювання теми сягає осмислення феномена суб’єкта і
суб’єктивності в європейській філософії і має давню традицію, що бере початок з
праць Платона, Аристотеля, Августина Блаженного, Фоми Аквінського, у яких
представлена передісторія вчення про місце індивідуалізованого соціального
суб’єкта як автора і актора історії. У найбільш розгорнутому вигляді розробка
теорії соціального суб’єкта належить Г.В.Ф. Гегелю, критичне осмислення якої
було здійснено К. Марксом, С. К’єркегором, Ф. Ніцше, а пізніше – М.Вебером,
Г.Зіммелем, ідеї яких аналізуються автором в історико – філософській частині
дисертації.
Своєрідний фон аналізу стану суб’єкта і суб’єктивності в сучасних умовах
складають ідеї та твори зак
- Київ+380960830922