Ви є тут

Вплив секреції групових аглютиногенів системи АВО (секреторства) на перебіг та лікування інфекцій сечостатевих шляхів у чоловіків

Автор: 
Кнігавко Олекандр Володимирович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U005194
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
Матеріали і методи дослідження
2.1 Загальні клініко-параклінічні методи досліджень
Пацієнти, що проходили курс лікування чи обстеження на базі андрологічного
відділення Харківського клінічного центру урології і нефрології ім. В.І.
Шаповала і лабораторії репродукції людини кафедри урології і андрології
Харківського державного медичного університету були обстежені відповідно до
стандартної клінічної програми в динаміці спостереження.
Так, у них проводилися клінічні аналізи крові і сечі, секрету простати.
Оскільки дані секрету простати (кількість лейкоцитів, лецитинових зерен та
кількість епітелію з жировою дистрофією) мали варіабельні показники (наприклад
6-8 або 30-40 в полі зору), що унеможливлює їх подальшу статистичну обробку,
вищенаведені показники оцінювалися в балах. Так визначення від 0 до 5
лейкоцитів в полі зору секрету простати хворого відповідало 1 балові, 6-10
лейкоцитів – 2 балам, 11-20 лейкоцитів – 3 балам, 21-50 лейкоцитів – 4 балам,
більше 50 лейкоцитів (у тому числі чверть або пів поля зору) – 5 балам.
Аналогічно оцінювалась кількість лецитинових зерен. Кількість епітелію з
жировою дистрофією оцінювалася також за 5 бальною шкалою: епітелій без жирової
дистрофії – 1 бал, 1-5 (одиничні) епітеліоцити з жировою дистрофією – 2 бали,
6-10 клітин епітелію з жировою дистрофією – 3 бали, переважно клітини епітелію
з жировою дистрофією – 4 бали, всі клітини епітелію з жировою дистрофією – 5
балів. Показники лейкоцитів та еритроцитів у клінічному аналізі сечі теж
оцінювалися в балах, аналогічно секрету простати: визначення від 0 до 5
лейкоцитів в полі зору сечового осадку хворого відповідало 1 балові, 6-10
лейкоцитів – 2 балам, 11-20 лейкоцитів – 3 балам, 21-50 лейкоцитів – 4 балам,
більше 50 лейкоцитів (у тому числі чверть або пів поля зору) – 5 балам.
Кількість білку, вимірювалася в абсолютних цифрах (г/л), оскільки визначалися,
як правило тисячні долі грам білку у літрі, в таблицях були приведені значення
у мг/л.
Клінічні скарги теж оцінювалися в балах. Біль характерний для ІССШЧ (над лоном,
в промежині, в калитці) оцінювався по 4-х бальній системі. Постійний
нетерплячий біль, що змушував постійно міняти позицію пацієнта, потребував
негайного знеболювання оцінювався в 4 бали; постійний біль невеликої
інтенсивності, що зрідка посилювався, оцінювався у 3 бали; періодичний біль
невеликої інтенсивності, що зрідка посилюється до середньої сили, оцінювався в
2 бали; відсутність болю на протязі більшої частини доби з періодичним болем
малої сили оцінювалося в 1 бал. Диспотенція (розлад статевого життя і
адекватної ерекції) оцінювалася по 5-ти бальній системі. Неможливість взагалі
вести статеве життя (через відсутність потягу, ерекції, больові відчуття)
оцінювалася в 5 балів; невеликий потяг, слабка ерекція, що не призводить до
повної ригідності статевого прутня, та її зменшення на протязі статевого акту
оцінювалися в 4 бали; ерекція, що виникає із запізненням, яку важко
контролювати, але при якій можна досягти еякуляції (оргазм стертий, болісний),
оцінювалася в 3 бали; адекватну ерекцію у відповідь на стимуляцію, при якій є
змога вести статевий акт, але важко підтримувати адекватну ригідність статевого
прутня, стертий оргазм оцінювали в 2 бали; нормальну ерекцію з періодично
декілька зниженою ригідністю статевого прутня, зниження гостроти оргазму
оцінювали у 1 бал. Дискомфорт в промежині теж оцінювався по 5-ти бальній
системі: найбільший дискомфорт у 5 балів, найменший – у 1 бал.
У хворих серологічними реакціями виключався сифіліс.
У випадках з підгострим і хронічним уретропростатитом досліджувалися
бактеріологічні посіви вмісту з уретри, соку передміхурової залози або еякуляту
з визначенням чутливості мікрофлори до антибактеріальних засобів. Окремими
розсівами діагностувалися трихомоніаз і мікоплазменно-уреаплазменна інфекція
також з підбором засобів, до яких чутливі збудники. Урогенітальный хламідіоз
діагностувався переважно визначення антигену методами ПЛР та ІФА узятим
спеціальною щіточкою з уретри чи з еякуляту (перевага останньому способу
віддавалося при наявності орхоепідідіміту). При відсутності клінічних симптомів
і наявності в анамнезі ІПСШ, гостроту наявного інфекційного процесу визначали
серологічними методами, що показують титр специфічних антитіл (Ig M, G, A до
відповідних інфекцій). Повторні (контрольні) аналізи проводилися через два
тижні після закінчення антибактеріальної терапії.
Більшості пацієнтів проводили імунологічне дослідження (з'ясовувалася загальна
кількість імунних клітин у 1 мл, зміст лейкоцитів, абсолютна і відносна
кількість лімфоцитів, виявлялися лімфоцитотоксичні аутоантитіла, визначався
зміст Т-хелперів (СД4) і Т - супресорів (СД8), в одиницях оптичної щільності
вимірявся загальний комплемент, кількість циркулюючих антитіл і гетерофільних
гемолізинів. Проводився індивідуальний підбір лікарських засобів,
імуномодуляторів і детоксикантів.
Для визначення стану органів сечостатевого шляху (простати, яєчок, придатків,
сім’яних міхурців), виявлення ознак гострого (гіпоехогенність, набряк,
збільшення розмірів) чи хронічного процесу (фіброз, гіперехогенність) хворим
виконувалося ультразвукове дослідження в динамиці.
При необхідності, проводили біохімічне дослідження крові і рентгенографію
сечовивідних шляхів (для диференціації болів у паху і промежині запального
генеза від іррадіації болів при камені в нижній третині сечоводу).
У пацієнтів до початку лікування та після його закінчення з’ясовувалися та
заносили до первинних карток переважні скарги (дизуричні явища, біль при
сечовипускання,