РОЗДІЛ 2
ГЕҐЕЛІВСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТТВО
2.1. Формування та розвиток філософсько-правових поглядів Геґеля
Шлях Геґеля до створення власної філософії зовсім не був єдиною лінією
сходження до абсолютного знання у формі завершеної системи. Закінчивши
Тюбінґенський теологічний інститут, Геґель спочатку не мав наміру стати
філософом. Його приваблювала релігійна й політична публіцистика, відкрита для
незалежної творчості і для постановки найважливіших питань сучасності. Однак,
зміна життєвих обставин і світоглядних принципів привели Геґеля до того, що
він, починаючи з 1801 р., вступив на шлях університетського викладання,
відмовившись від наміру швидкого перетворення світу. Невдала кар’єра в Єнському
університеті на короткий час знову розбудила прагнення філософа до
публіцистики. Але після нетривалого досвіду редагування газети в Бамберзі він
відновив викладання своєї філософії, спочатку як ректор гімназії в Нюрнберзі, а
потім як професор Гайдельберзького й, пізніше, Берлінського університетів.
Ці віхи життєвого шляху не є лише фактами зовнішньої біографії Геґеля. Досвід
осмислення різних життєвих настанов сприяв відкритості філософа для корегування
власних поглядів, відповідно до розвитку мистецтва, релігії і політики.
Щонайменше три істотних перевороти у світогляді змушували його змінювати
основоположення своєї філософії. Тому сукупність його здобутків з’являється
скоріше у вигляді серії вдалих і невдалих спроб зобразити у формі філософської
системи принципи історичної динаміки життя. Думка Геґеля відбита не в
“каррарському мармурі”, як вважав молодий К. Маркс, а на папері, що часто несе
сліди непевності і незавершеності, філософських експериментів і титанічної
переробки фактичного матеріалу.
Період навчання у Штутгарті (1777-1787) характеризується багатогранними
інтересами молодого Геґеля, пов’язаними з вивченням літератури, історії,
математики, філософії, знайомством оригінальною давньогрецькою літературою
[108, с. 15-16]. Характеризуючи духовний розвиток молодого Геґеля, Т. Герінґ
зазначає про “голод” на факти й знання, в першу, чергу що стосуються історії
культури, про особливу увагу до окремих понадіндивідуальних формоутворень,
проявів культури, а саме до релігії, церкви, права, держави, громадянського
суспільства [див.: 156, S. 16]. У науковій літературі вказується на значний
інтерес молодого Геґеля до грецьких і римських класичних творів: вивчення
Софокла й Еврипіда, самостійні переклади Епіктета й Лонгіна. В. Нерсесянц
підкреслює особливу увагу Геґеля до трагедії Софокла “Антигона”, з її
конфліктом між окремим індивідом і державою, роздвоєння цілісного буття
суспільства. Саме цей аспект, на думку В. Нерсесянца, все життя привертав увагу
Геґеля в якості справжньої моральної проблеми і як принциповий підхід до
розуміння соціально-політичного світу, що також виявилося в особливій увазі
Геґеля на уявлення Платона й Арістотеля про те, що справжнє життя людини – у
полісі, у моральній спільності [див.: 100, с. 7, 8]. А. Гулига вважає, що
інтерес до античності пробудив у Геґеля критичне ставлення до оточуючої його
дійсності. На думку дослідника геґелівської творчості й біографії Ф. Бюлова,
Геґель є першим німецьким філософом, для якого “Ти і Ми” стали головною
проблемою у контексті розуміння і охоплення надіндивідуальних зв’язків.
П. Новгородцев зазначає, що Геґель ще в юності прийшов до думки про можливість
гармонійного злиття особистості з суспільством в контексті “панегіричного”
зображення грецької держави, в якій свобода громадян уявлялася у нерозривній
гармонії із загальними законами. Це і відбилося на ідеалі Геґеля з’єднати
принцип суб’єктивності з “об’єктивною моральністю”, втіленою в суспільстві, що
з часом і стало основою його “Філософії права” [див. 106, с. 171].
Про достатньо широке охоплення молодим Геґелем історичної проблематики, про
переважний інтерес до таких сфер духу як релігія, право, література, мистецтво
свідчать просторі виписки з прочитаного та записи із щоденника
Геґеля-гімназиста. Так, у записах від 27 червня й 1 липня 1785 р. відносно
способу вивчення історії, Геґель підкреслює, що цей спосіб не повинен бути
оповіданням про випадково охоплені факти, а розглядом характеру відомих людей,
цілої нації, натур, звичаїв, релігії, простеженням занепаду та розквіту великих
імперій [див.: 97, с. 16].
Аналіз гімназичних промов Геґеля (наприклад, “декламація – звіт” від 30 травня
1785 р. “Розмова між трьома особами, саме Антонієм, Октавієм і Лепідом про
тріумвірат” (при цьому Н. Мотрошилова посилається на К. Фішера) дозволяє
зробити висновок про формування інтересів до пізнання й оцінки політичних форм
суспільства. Цьому, безумовно, також сприяло читання Платона, Арістотеля,
Вольтера, Ш. Монтеск’є, Ж. - Ж. Руссо, У. Шекспіра, німецьких просвітителів, що
у свою чергу зумовило опанування молодим Геґелем великих гуманістичних
ідеалів.
З жовтня 1788 р. по осінь 1793 р. Геґель – студент факультету теології
Тюбінґенського університету, де він прослухав дворічний філософський і
трирічний теологічний курси. Н. Мотрошилова виходячи з аналізу двох точок зору
на рівень викладання у Тюбінґені наведених В. Дільтеєм [155], і Т. Герінґом
[156], у цілому характеризує тюбінгенський період у житті Геґеля як період, у
якому:
- склалося неприйняття Геґелем ортодоксальної теологічної догматики;
- відбивалася “навальна радикалізація” поглядів німецького юнацтва під впливом
Французької революції і соціально-політичних, культурно-ідеологічних процесів
власне у Німеччині, що у підсумку і призвело до розвитку волелюбних спрямувань
[див.:
- Київ+380960830922