РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика досліджуваних хворих
Щоб вирішити поставлену мету і задачі дослідження нами було опрацьовано та
проаналізовано клінічні матеріали 170 первинних хворих на рак слизової оболонки
ротової порожнини ІІ–ІІІ стадій (Т1–3N0–1М0), які лікувались в радіологічному
відділенні Київської міської онкологічної лікарні з 2003 року по 2006 рік.
Серед досліджуваних – чоловіків було 140, жінок – 30 осіб. Пацієнти віком від
34 до 85 років. Середній вік становив 56,4±8,6 років. Переважна більшість
хворих – 120 осіб (70,6%) були у віці 50–79 років.
Розподіл пацієнтів за стадіями захворювання проводився у відповідності із
Міжнародною класифікацією злоякісних пухлин (6-го видання, 2002 року) по
системі TNM [89].
Для нашого дослідження ми відбирали переважно хворих із ІІ–ІІІ стадіями
захворювання (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл хворих за поширеністю пухлинного процесу в порожнині рота
Поширеність процесу
Кількість хворих
абсолютна
ІІ стадія
Т2N0М0
85
50,0
ІІІ стадія
Т3N0М0
20
11,8
Т1N1М0
2,9
Т2N1М0
27
15,9
Т3N1М0
33
19,4
Всього
85
50,0
Загальне число хворих
170
100,0
Це зумовлено тим, що при цих стадіях проведення хірургічного втручання обмежене
поширеністю пухлини, тому основним альтернативним методом лікування виступає
променева терапія. Не бралися до уваги запущені процеси (ІV стадія), що
дозволило об’єктивно оцінити результати дослідження.
Відповідно до представлених в таблиці даних, пацієнтів із ІІ та ІІІ стадіями
захворювання було порівну – по 85 чоловік (50,0%).
Згідно Міжнародної класифікації раку ротової порожнини
(код МКХ–0 С02–06) [115] у досліджуваних хворих локалізація пухлини була
наступною (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Розподіл хворих в залежності від локалізації пухлини в ротовій порожнині
Локалізація ураження
Кількість хворих
абсолютна
Слизовий шар щік
1,2
Альвеолярний відросток верхньої щелепи
13
7,6
Альвеолярний відросток верхньої щелепи
5,3
Піднебіння
19
11,2
Язик
53
31,2
Дно ротової порожнини
74
43,5
Загальне число хворих
170
100,0
Згідно даним таблиці, частіше за все злоякісними пухлинами були уражені язик –
31,2% та дно ротової порожнини – 43,5% випадків.
Вірне встановлення діагнозу і вибір відповідного лікування було можливе при
ретельному дослідженні хворих.
Для цього, у всіх хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини, що
зверталися в клініку, ми ретельно вивчали скарги, анамнез захворювання,
з'ясовували строки перших ознак захворювання та звернення за медичною
допомогою.
Перед лікуванням всім пацієнтам проводились загальноклінічні обстеження:
загальний аналіз крові і сечі, біохімічне дослідження крові, коагулограма,
електрокардіографія, рентгенографія легень, ультразвукове дослідження органів
черевної порожнини.
Об'єктивне обстеження хворих включало: огляд та пальпацію для визначення
розташування та поширеності пухлинного процесу, зон інфільтрації та
лімфатичного відтоку, при необхідності, рентгенографію кісток лицьового черепа
та ультразвукове дослідження (УЗД) зон регіонарного метастазування.
Так, при візуальному обстеженні ендофітний характер росту пухлини визначався у
96 хворих, екзофітний – у 74 пацієнтів.
До початку лікування всім досліджуваним хворим проводилась морфологічна
верифікація діагнозу. Так, гістологічне підтвердження діагнозу наявне у 110
хворих (64,7%), цитологічне – у 60 осіб (35,3%). Плоскоклітинний рак різного
ступеню диференціювання виявлений майже у всіх хворих. Серед них: із
зроговінням – у 135 пацієнтів (79,4%), без зроговіння – у 32 (18,8%) та
недиференційований рак – у 3 осіб (1,8%). Отже, без морфологічної верифікації
лікування не проводилось.
Для порівняння ефективності лікувальної дії загальноприйнятої променевої
терапії і опромінення з використанням радіомодифікаторів ми розділили 170
хворих на п’ять груп – чотири досліджуваних та одну контрольну. В досліджуваних
групах було по 30 чоловік і опромінення проводилось із використанням різних
методів радіомодифікації:
І група – радіомодифікатором виступала локальна гіпертермія;
ІІ група – радіомодифікація здійснювалась шляхом внутрішньопухлинного введення
метронідазолу;
ІІІ група – використовували термохіміорадіомодифікацію (поєднання локальної
гіпертермії з внутрішньоартеріальним введенням метотрексату);
ІV група – проводилась радіосенсибілізація малими дозами іонізуючого
випромінення;
V група – контрольна – складалася із 50 чоловік, яким проводилось тільки
традиційне променеве лікування (дистанційна або поєднана променева терапія).
У більшості хворих (125 пацієнтів) проводилась дистанційна променева терапія
(ДПТ), а поєднане променеве лікування (ППТ) було виконане у
45 чоловік.
Ефективність приведених методів радіомодифікації ми порівнювали між собою, а
також і з контрольною групою. Як в контрольній, так і в досліджуваних групах
хворі були репрезентативними за основними клінічними параметрами (табл. 2.3).
2.2. Планування променевої терапії та топометрична підготовка до опромінення
хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини
Для діагностики місцевого та метастатичного розповсюдження раку порожнини рота
ми використовували методи клінічного, рентгенологічного, ультразвукового та
гістологічного досліджень.
Вибір варіанта променевого лікування хворих на рак слизової оболонки ротової
порожнини залежав від локалізації та стадії захворювання, гістологічної форми
пухлини, а також від загального стану пацієнта.
Перед початком променевого лікування всім хворим проводилась санація порожнини
рота та видалялись постійні металеві зубні протези та коронки.
Променеве лікування хворих проводилос
- Київ+380960830922