РОЗДІЛ 2
Історичні передумови створення незалежної хорватської держави
2.1 Особливості етнополітичного розвитку хорватського народу
до поч. 80-х рр. ХХ ст.
Хорвати – одне зі слов’янських племен, що з’явилися на Балканах у першій
половині VII ст. н. е. [87 Garde P. Zivot s smrt Jugoslavije. Preveo s
francuzkog Zivan Filippi. – Zagreb, 1996. – S. 21.] Підхоплені черговою хвилею
переселення народів, вони залишили місця свого попереднього перебування в так
званій Білій Хорватії і розселилися вздовж узбережжя Адріатичного моря, в
Далмації, істотно змінивши загальну державно-політичну та етнокультурну
ситуацію в регіоні.
За однією з версій на поч. VII ст. візантійський імператор Геракліус покликав
хорватів з Білої Хорватії на захист власних територій від набігів аварів [88
Біла Хорватія – держава, що існувала на території сучасної Західної України.
Орієнтовно в 614 р. хорвати, що переслідували відступаючих аварів, вступили на
територію Далмації. ]. Цей момент вважають початком розселення хорватів у
східній Адріатиці. Витіснивши, за допомогою військової сили, аварів, хорвати й
надалі проводили агресивну політику по відношенню до романського населення
приморських міст, примушуючи їх рятуватися на довколишніх островах. Попередники
хорватів у Далмації сповідували християнство й перебували під захистом церкви,
що намагалася полегшити їхнє становище. [89 Хорваты. Очеркъ А.Л. Липовскаго.
С-петербургъ 1900. – С. 5.]
З приходом хорватів на Балкани, притаманна їм у минулому військово-племінна
система розпадається, поступаючись місцем новій формі організації, заснованій
насамперед на територіальному принципі. Поволі, протягом VI-VII ст., на
провідні ролі серед інших хорватських родів і племен висувається плем’я
далматів. Навколо нього згуртовуються інші, утворені на певних територіях,
об’єднання хорватів [90 История Югославии. В 2-х тт. М. 1963 Т 1. – C. 51-52].
Найбільше посилення Хорватії відбулось за часів правління Томіслава (910-928),
коли були розбиті угорці, приєднана Посадська Хорватія (Славонія), та відбито
напад Болгарського царя Симеона. Хорватія стала однією з найсильніших держав на
півострові. На знак цього в 925 р. князь Томислав прийняв титул короля. У
певний момент Томислав став одним із наймогутніших правителів на Балканах.
Східні кордони його країни сягали Болгарського царства, він мав підтримку папи
Римського, розпоряджався потужним флотом, та налічував величезне військо, що
складалося зі 100 тис. піших та майже 60 тис. кінних вояків. [91 История
Югославии. В 2-х тт. М. 1963 Т 1. – С. 54.]
Важливою подією в процесі укріплення Хорватської державності було прийняття
хорватами християнства. Цей процес тривав з VII по IX ст. і завершився за
правління попередників Томислава – князів Домагоя (864-876) та Бранімира
(879-892) [92 Хорваты. Очеркъ А.Л. Липовскаго. С-петербургъ 1900. – С. 15.].
Деякі дослідники називають навіть точну дату першої спроби охрещення хорватів –
640 р., інші акцентують увагу на важливості франкської експансії на хорватські
землі для активізації цього процесу. Вони, зокрема, підкреслюють, що місіонери,
називаючи серед тих, хто першими охрестився, князя Вишеслава з міста Нін (800).
Останніми прийняли християнство жителі області, розташованої на берегах річки
Неретви та Південної Далмації. Це відбулося внаслідок проповіді не римських, а
візантійських священників, оскільки до цього часу хорватські племена, після
тривалої визвольної війни, витіснили франків зі своєї території (бл. 870 р.).
Х-ХІ ст. минули для хорватів у нескінченних усобицях, які більше ослаблювали
країну за ситуації, що поступово складалася в результаті посилення відцентрових
тенденцій всередині Хорватії та активізації загарбницьких поривань сусідніх
держав.
Смерть короля Стефана та припинення династії Трпимировичів заклала початок
угорського періоду в історії Хорватії, засвідчувала втрату Хорватією власної
державності. [93 Garde P. Zivot s smrt Jugoslavije. Preveo s francuzkog Zivan
Filippi. – Zagreb, 1996. – S. 22]
Стабільність політичної ситуації в Хорватії в черговий раз була порушена XІV
ст., коли припинення в Угорщині династії Арпадів спричинило розгортання
тривалої міждинастичної боротьби за мадярський престол. З кінця 80-х років XVI
ст. значна частина Далмації та «Вузька» Хорватія входили до складу держави
Твртко – Боснії, але після 1391 р., коли Твртко раптово помер, Хорватські землі
знову залишилися без надійного покровителя. Поява на Балканах османів, а також
поступове загарбання ними нових теренів протягом першої половини XV ст.,
вплинули на стан справ у хорватських землях. На тлі масового переселення
сербського та іншого християнського населення з областей, що потрапили під
владу Порти, до сусідніх країн, у тому числі до Хорватії, розпочався активний
вихід хорватів з місць постійного проживання, яким загрожувала османська
експансія, у внутрішні райони Угорщини й Австрії.
У 1527 р. османські війська завдали нищівної поразки угорському війську у
битві під Мохачем. У серпні 1526 р. Сабор «Вузької» Хорватії, щоб урятуватися
від турків, обрав своїм королем Фердінанда Габсбурга. Ця подія започаткувала
габсбурзький новий етап хорватської історії. [94 История Югославии. В 2-х тт.
М. 1963 Т 1. – С. 236.]
Не дивлячись на це Турки постійно робили вдалі походи і вже в 1536 р. майже
вся Славонія була захоплена, а в середині XVІ ст. Славонія та більша частина
Далмації опинилися у складі одного з чотирьох європейських намісництв
Османської імперії – боснійського. Далматинські міста продовжувала контролювати
Венеція. Але не дивлячись на всі негаразди, хорвати спромоглися зберегти
національну своєрідність і автономні пр
- Київ+380960830922