РОЗДІЛ 2
Комунікативні стратегії процесу соціалізації сучасного студентства
2.1. Комунікативний поворот у філософії освіти
Дослідження та розробка проблематики крос-культурної комунікації та
конкретизація концепту комунікативної стратегії в філософії освіті на сьогодні
є однією з актуальних задач сучасної гуманітаристики, оскільки взаємодія між
різними культурними регіонами входить у спектр глобальних проблем сучасності.
Поняття комунікації, її форм, смислів, контексту, символічного змісту, функцій
не є принципово новим явищем для історії західної філософії, соціології,
кульутрології та психології, проте саме в наш час активізувалися пошуки нових
підходів та можливостей до розуміння сутності та ролі комунікативних стратегій
в сучасній культурі та в освітньому сегменті інформаційного суспільства.
Формою, буттям змістовно-смислових елементів культурного досвіду людини є акт
комунікації. Культурний досвід присутній в культурі у двох вимірах: з одного
боку він об’єктивований, опредмечений або зафіксований поза людською свідомістю
способом у вигляді артефактів, явищ та феноменів культури, а з іншого – він
існує у свідомості конкретних індивідів – носіїв цього досвіду. Отже умовно ми
можемо говорити про «об’єктивну» та «суб’єктивну» форму існування культури.
Серед сучасних філософів та культурологів подібної інтерпретації форм культури
притримується Ю.В. Осокін, який визначає «об’єктивну» форму існування культури
як «схвалений людською спільнотою у якості соціально прийнятного (соціально
санкціонованого) і зафіксованого у предметних, матеріальних носіях і стабільних
явищах «колективної свідомості» досвід сприйняття, розуміння і відчуття
характеру системної організації світу (його системного влаштування) і місця, що
займає людина в цій системі, а також способів та прийомів орієнтації, поведінки
та діяльності, що необхідні для виживання в світі, «влаштованому» таким чином,
як це уявляється людині даної культури»[164,351]. Під «суб’єктивною» картиною
світу розуміється модель, образ світу в свідомості конкретної людини. Так само
і комунікативні акти відрізняються своєю унікальністю або соціокультурною
універсальністю. «Об’єктивна» форма культури представлена у вигляді
універсальних соціокультурних зв’язків, в ній матеріалізується сукупний досвід
специфічного сприйняття людиною характеру системності світу. Відомий вислів Н.
Лумана, що сучасна культура неможлива поза комунікацією, комунікація, на думку
філософа, є найістотнішою характеристикою сучасного суспільства. «Подібно життю
і свідомості комунікація також є емерджентною реальністю, положенням речей sui
generis. Вона здійснюється шляхом трьох різних селекцій, а само: селекції
інформації, селекції повідомлення цієї інформації і селективне розуміння чи
нерозуміння цього повідомлення і його інформації» [125].
Ми є свідками глобальних трансформацій індустріального суспільства в
інформаційно-комунікативне. Ці зміни супроводжуються виникненням і розвитком
нових типів комунікативних стратегій, а також глибоким переосмисленням
комунікативної природи соціальної реальності.
Незважаючи на підсилений інтерес до даної проблеми, появу цілого ряду
вітчизняних публікацій, маємо констатувати, що теоретичне осмислення феномену
комунікації не відповідає реальним процесам, які відбуваються в українському
суспільстві та освітньому просторі. В американських та європейських
університетах з кінця 30-х років ХХ ст. читаються курси з комунікації, існують
спеціалізації та присвоюються наукові ступені МА, MS, Ph. D. за спеціальностями
«communications», «communications management», «communications studies», «mass
communications». Видаються наукові журнали, присвячені комунікації, такі як,
наприклад, «Communication Research», «Journal on Communication Inquiry»,
«Communication Abstracts», «Management Communication Quarterly», «Written
Communication», «Human Communication Research» та інші [29, 4-11]. Створюються
та функціонують професійні асоціації: Міжнародна комунікативна асоціація,
Національна комунікативна асоціація США, Європейський комунікативний конгрес,
Російська комунікативна асоціація тощо. Українська освіта тільки розпочинає рух
у цьому напрямку. Аналізуючи дану ситуацію І.П. Яковлєв [232] підкреслює
необхідність інтеграції знань про комунікаційні процеси у вигляді особливої
науки. У якості такої науки вчений пропонує коммунікологію, яка має бути наукою
про місце і роль комунікації в суспільстві, її розвиток, структуру,
комунікаційні процеси, засоби тощо. Прибічники створення науки про комунікацію
є і серед американських та європейських теоретиків. Так, наприклад,
представники французької наукової думки (Б. Мьєж, Д. Бунью, Д. Вольтон, П.
Бурдьє) висувають термін «інформаційно-комунікативна наука».
Одним з актуальних напрямків досліджень сучасної філософії є комунікативна
практична філософія. Відомий сучасний філософ К.-О. Апель [5] у своїх працях
зазначав, що нагальною проблемою сучасності є відповідь на питання: на ґрунті
яких загальних прав та норм можливе мирне, безконфліктне співіснування різних
культур і яким чином вони можуть співпрацювати в умовах виникнення глобальних
проблем. Необхідність повномасштабного реформування освітнього процесу в
Україні виносить на перше місце комунікативні стратегії не лише як теоретичну
проблему, а й практичну проблематику, значення якої неможливо переоцінити.
Вивчення проблемних областей крос-культурної комунікації, розуміння основ
комунікативних стратегій безумовно актуальний та перспективний напрямок
досліджень, що дозволить реформувати та оптимізувати освітній процес в сучасній
українській державі. Введення концепту комунікативної
- Київ+380960830922