РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Проведене дослідження містило в собі 3 етапи: 1) морфологічний;
2)експериментальний; 3) клінічний.
На першому етапі вивчені 30 препаратів, котрі отримані під час аутопсії
(шлунків, уражених пухлинним процесом, видалених у хворих під час хірургічного
втручання). На другому етапі досліджені 20 експериментальних тварин (собак)
після моделювання лімфостазу, 20 експериментальних тварин (собак) після
формування гастрооментального лімфодренажу. До третього етапу дослідження
включені 129 хворих із неоперабельним раком шлунка. В одних хірургічних
відділеннях використовували загальновизнані методики, в інших – методики,
розроблені у клініці. У відділення хворі направлялися з прийому випадковим
способом. Дослідну групу – 64 випадки – склали хворі, яким під час хірургічного
втручання виконаний обхідний гастроентероанастомоз або пробна лапаротомія і
додатково сформований штучний лімфодренаж шлунка (оментогастропексія),
контрольну групу – 65 випадків – склали хворі, в яких виконаний тільки обхідний
гастроентероанастомоз або пробна лапаротомія.
З урахуванням мети і завдань дослідження, на першому етапі було проведено
вивчення лімфатичної системи шлунка у хворих, які підлягли хірургічному
лікуванню з приводу раку. Матеріалом для дослідження були макропрепарати 30
хворих, яким виконано хірургічне втручання в обсязі гастректомії. Вік пацієнтів
коливався в інтервалі 39-76 років, чоловіків було 19 осіб, жінок – 11, середній
вік хворих склав 63,5±3,6 років (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл оперованих хворих за віком
Вік
Кількість, n
%(M±m)
30-39
6,7±4,5
40-49
6,7±4,5
50-59
13,3±6,2
60-69
16
53,3±9,1
70 -79
20,0±7,3
Усього
30
100,0
Поширеність пухлинного процесу відповідала стадії Т3-Т4 N2 за Мейгсом,
класифікації 5-го перегляду (1997). Морфологічна структура пухлини в цій групі
хворих розподілилася таким чином (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Гістологічна будова пухлини у хворих, які склали контрольну групу
Гістологічна
структура пухлини
Кількість, n
%(M±m)
Аденокарцинома
21
70,0±8,4
Недиференційований рак
16,7±6,8
Персневидно-клітинний рак
13,3±6,2
Усього
30
100,0
Відразу ж після виконання хірургічного втручання на нефіксованому препараті
проводилася наливка лімфатичної системи видаленого шлунка. Застосовували
розроблений спосіб ін’єктування лімфатичних судин (патент на винахід №11628):
брали 2 г олійної фарби і розтирали в скляній ступці з 5 г скипидару протягом 5
хвилин. До цієї суміші додавали 50 г ефіру, все розмішували, потім фільтрували.
Таким чином була отримана модифікована маса “Герота-Стефаніса”. Одержаний
розчин ін’єктували за допомогою шприца у підслизовий шар шлунка на відстані 5
см від видимої межі пухлини. Потім ділянки стінки шлунка, зафарбовані
барвником, резектували для дослідження. Шматочки тканини фіксували в 10%
розчині холодного нейтрального формаліну, заливали в парафін. На ротаційному
мікроскопі МПС-2 виготовляли серійні гістологічні зрізи товщиною (5±1) мкм, які
потім забарвлювали гематоксиліном та еозином. Потім на мікроскопі Olympus-40
препарати досліджувалися при різних збільшеннях (х40, х100 і х200) і за
допомогою цифрового фотоапарата виготовлялися мікрофотографії змінених
лімфатичних капілярів у стінці шлунка, ураженого раком.
Отримані дані дозволили розпочати другий етап дослідження. У це завдання
входило моделювання лімфостазу шлунка в експерименті, а також вивчення
лімфатичної системи цього органа після формування штучного лімфодренажу також в
експерименті.
Для моделювання лімфостазу в шлунку використовували експериментальних тварин –
20 безпородних статевозрілих собак обох статей, вагою (8-20) кг. Під час
проведення оперативних втручань на експериментальних собаках використовували
внутрішньовенний комбінований ендотрахеальний наркоз. Усім собакам за 30-40
хвилин до проведення загальної анестезії у вигляді премедикації
внутрішньом’язово вводили атропіну сульфат (0,1% розчин із розрахунку 0,002 –
0,004 мг/кг), димедрол (1% розчин із розрахунку 0,5-0,6 мг/кг); через 20 хвилин
внутрішньом’язово вводили кетамін (5% розчин, 5 мг/кг), і сибазон (0,5% розчин
із розрахунку 0,5 мг/кг) після того, як кетамін починав свою дію, собаці
встановлювали внутрішньовенний катетер. Безпосередньо перед початком наркозу
проводилася нейролептаналгезія у вигляді внутрішньовенного введення дроперидолу
(0,1 – 0,2) мг/кг і фентанілу (0,01-0,05) мг.
Для введення в наркоз використовували тіопентал натрію у вигляді 1% розчину з
розрахунку (5-6) мг/кг залежно від стану і віку собаки, який вводили
внутрішньовенно повільно, фракційно, контролюючи наповнення пульсу і величину
артеріального тиску. Ознакою досягнення стійкого барбітуратового наркозу було
центральне положення очних яблук, вузькі зіниці, деяке зниження артеріального
тиску і в більшості випадків незначна депресія дихання. Тривалість дії
наркотичної дози препарату звичайно становила (20-25) хвилин. Як правило,
входження в наркоз відбувалося спокійно, без ознак збудження та інших
ускладнень у вигляді блювання, зниження артеріального тиску.
За другий наркозний препарат застосовували кетамін у вигляді 1% розчину для
внутрішньовенного введення з розрахунку (1-2) мг/кг. Цей препарат на відміну
від тіопенталу натрію, має виражену аналгетичну дію, збільшує частоту серцевих
скорочень у середньому на (10-20) ударів за хвилину, підвищує артеріальний тиск
на (20-30) мм рт. ст. Кетамін починав свою дію через (15-30) секунд після
внутрішньовенного введення, тривалість дії однієї дози становила (15-20)
хвилин. Після досягнення хірургічної стад
- Київ+380960830922