Ви є тут

Інституціалізація спорту: динаміка структурних змін.

Автор: 
Люта Леся Петрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U000646
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЕТАПИ ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ ТА СТРУКТУРУВАННЯ СПОРТУ
2.1. Становлення спорту як соціального інституту
Виникнення спорту як специфічної сфери суспільної діяльності, відокремленої від
добування матеріальних благ, необхідних для існування, відбулося досить рано на
давніх етапах розвитку людства. Однак спочатку спорт з’явився не як самостійний
феномен, а був включений до ритуальний дійств.
Людина протягом багатьох тисячоліть пройшла довгий шлях від інстинктивно
атакуючих і оборонних рухів до скоординованих акцій, до набуття досвіду
найбільш ефективного володіння зброєю. Вона виявила, що одні дії ведуть до
успішних результатів, а інші – до невдач. "Оволодіння життєво необхідними
навичками руху відбувалося, очевидно, шляхом спостереження і копіювання [120,
с. 209]”.
Біг та стрибки, без яких неможливе полювання, або втеча від супротивника
відбувалися у рамках міфологічних дій [70].
Магію давніх віків ще не можна вважати релігією у сучасному розумінні цього
слова. Всі ознаки вказують на те, що вона "виконувала виключно економічну,
самозахисну, а також функцію суспільного регулятора, тобто у широкому сенсі
символізувала собою пізнання окремих явищ природи, компенсувала залежність
людини від природи". Зміст тут полягає у тому, що "якщо людина на малюнку або
барельєфі, що зображує поєдинок "переміг" свого ворога, то, значить, воно ніби
в дійсності так і сталося [76, с. 14]”.
Ключовим фактором суспільної саморегулюючої спортивної активності давнього
світу була велика кількість магічно-містичних обмежень. Ці обмеження "несли в
собі відбиток різних релігійних ідеологічних течій і одночасно виконували
функції виховного, оздоровчого, військово-прикладного характеру у рамках своїх
зв’язків з міфологією мотиви руху – особливо в епоху становлення спорту –
переплітаються так тісно, що відділити їх один від одного, майже не можливо
[76, с. 15]”.
Цю діяльність спортом назвати не можна, вона існує як невиробнича, як
непрагматична, але при цьому гарно оформлена рухова активність. Це є ритуальні
бої – це не спорт. Виникнення рухової діяльності за спортивним типом, яка має
лише утилітарно-практичний зміст. Зображення полювання чи поєдинку
відрізняється від самого поєдинку.
Передісторичними формами спорту ми можемо назвати ритуально-магічні дії.
Аналізуючи фізичну активність того часу різні дослідники виділяли різні форми.
Найчастіше згадується гра, образ, магія та ритуал.
Виникнення спорту пов’язане з первісними основами інституціалізації, тобто
виділення фіксованих способів нормування. Для виникнення спорту як соціального
інституту, головним є виникнення норм у цій сфері, а не форма організованості
гра чи ритуал.
Далі слід ще раз зупинитися на відмінностях фізичної культури і спорту.
Оскільки визначною рисою фізичної культури є естетичний ідеал довершеності
тіла, то спорт, у першу чергу, характеризує змагальність. Спорт виникає саме
через інституціалізацію змагальної компоненти. Ці дві форми не пересікаються.
Все залежить від того, яких результатів хоче досягти людина від занять фізичною
активністю. З давніх часів і до сьогодні між ними існує суттєва відмінність.
Спорт існує як соціальне явище, а фізична культура – знаходиться на
індивідуальному рівні. Інституціалізація спорту і фізичної культури будується
на різних інституціях
В історії людства були дві спроби поєднати ці дві інституції (краса тіла та
змагальність). Давньогрецькі Олімпіади та перші Олімпійські Ігри сучасності
відновлені Кубертеном. Це були спроби пошуку гармонії. Спорт тоді не мав
проявів професіоналізації та комерціалізації, головним було отримати перемогу
та продемонструвати фізичну досконалість.
Оскільки, як ми вже зазначали, „еллін міг перемогти варвара за допомогою меча,
а от рівного собі підкорити можна було тільки ззовні. Одним із факторів, що
вплинув на появу Олімпійських Ігор була ситуація неможливості війни між
рівними. Олімпіади стали місцем поєднання могутності фізичної сили з еллінським
духом. Культ людини, спроможної наблизитися до безсмертних богів, став
втіленням цієї єдності [21, с. 25]”.
Так, у Давній Греції заняття фізичними вправами розцінювалися так само як
поезія, музика, драматургія, ораторське мистецтво, військова справа і державна
діяльність. Саме з виникненням Олімпіади завершується перший етап становлення
спорту як соціального інституту. В той же час відбувається інституціалізація
різних форм фізичної активності. Одні з них потрапляють до олімпійської
програми, інші залишаються поза. Вони звичайно не зникають, але просто не
отримують бажаного рівня розвитку [106]. Ця ситуація схожа на сучасну, коли в
Україні існують визнані та невизнані види спорту.
Весь період середньовіччя і раннього Просвітництва характеризується повною
відсутністю спорту. Християнська теза про гріховність тіла призвела до
фактичного знищення культури тіла та змагальності з життя суспільства.
Єдиною формою змагальності, яка існувала у ІХ–Х ст., були рицарські турніри.
Спорт як масове соціальне явище не існував.
У період Ренесансу рицарські турніри зникають і з’являється дуель. У кожній
країні були свої чітко регламентовані правила проведення подібного з’ясування
відносин. Деякі мали відбувалися лише до появи першої крові, а у деяких не
заперечувалася і смерть противника як єдиний варіант вирішення протиріччя. Це
була нова форма змагань, і відповідно ще одна інституційна форма спорту.
Те складне, багатофакторне та багатофункціональне явище, яке ми називаємо
"сучасним спортом", має свої витоки у XVIIІ ст., а вже знайомі нам форми
організувалися на зламі XIX-XX ст. [99]. У цей час відбувається відхід від
церковної парадигми та р